Несподіваний і гучний успіх на МКФ «МОЛОДІСТЬ» у 2003 році фільму Геннадія Сидорова «Старухи» спрямував погляди молодих режисерів до теми самотньої старості. Сплеск інтересу припав на 2007 рік.
Нинішній, перед’ювілейний фестиваль «МОЛОДІСТЬ-2009» відбувся під знаком дитинства. Ніби всі молоді кінематографісти дружно згадали доктрину Достоєвського «Все счастье мира не стоит слезы одного ребенка».
Можливо, зіграв роль усвідомлений або неусвідомлений розрахунок на беспрограшність «дитячої теми». Адже дитину, як і тварину, не можна переграти. Крім того, картини про дитячу долю – завжди зачіпають найкращі струни душі і серця. Вони ніби приречені на успіх. Але так чи інакше значна частка фільмів конкурсної програми зачепила тему дитинства. Чотири з тринадцяти поданих на конкурс повнометражних фільмів закликали до кращих почуттів глядачів і членів журі, розповідаючи про тяжку дитячу долю. Три з них були відзначені преміями.
Гран-прі одержав італо-австрійський фільм Тіцца Кові та Райнера Фріммеля «Дівчинка». Це зворушлива історія двох літніх циркачів, які знайшли полишену матір'ю дворічну крихітку. Хочу одразу сказати, що, якщо у попередні роки вибір Міжнародного журі не викликав сумнівів у фестивальної публіки, то у цьому році думки глядачів розійшлися. І справа не в тому, що приз глядацьких симпатій було віддано стрічці датчанина Мартена Гізе «Любов і гнів» (про геніального, але психічно хворого піаніста) – приз глядацьких симпатій, як правило, не збігається з «Гран-прі». Справа у тому, що чудово знята стрічка «Дівчинка», незважаючи на явно «жалісливий» мелодраматичний сюжет, за великим рахунком багатьом здалася нуднуватою, розтягнутою. Мені особисто здається, що журі підкупила зовсім неймовірна гра дворічної дитини і надзвичайно органічне екранне життя Патриції Герарді – старої циркачки. Власне Герарді грала саму себе. Вона, справді, циркачка, а не акторка. Враховуючи, що роль у фільмі «Дівчинка» – її перша акторська робота, журі навіть віддало їй премію імені Іва Монтана, яка присуджується кращому молодому акторові або акторці. Картина одержала також першу премію екуменічного журі.
Першу премію за найкращий «повний метр» одержав, за загальним схваленням, фільм грузинського режисера Георгія Овашвілі «Той берег». Тут знову головний герой – дитина, грузинський хлопчик-біженець, який вирушив з Тбілісі до ворожої Абхазії на пошуки батька. Головна цінність картини (при дуже точній і сильній грі хлопчика) – це відчуття авторського болю за трагедію, що сталася на цій колись мирній і благословенній землі. У фільмі Овашвілі немає поганих і хороших, як немає переможців і переможених. Це сильний і чесний фільм.
Третій, «дитячий», фільм, відзначений декількома нагородами на «Молодості» (і схвалений уже не одним журі, зокрема журі «Кінотавра», яке віддало йому Гран-прі), – це російська стрічка драматурга і режисера Василя Сигарєва «Вовчок». (Одеситам В. Сигарєв знайомий, як драматург, чия п'єса «Божі корівки повертаються на землю» з успіхом іде у нашому ТЮГу). Це дуже жорстка стрічка про дівчинку, яка чекає материнської любові, на яку нездатна її безпутна і цинічно безжалісна мати – її просто надзвичайно грає акторка Яна Троянова. Втім, і в цій картині гра семирічної Поліни Плучек (онучки відомого художнього керівника Театру сатири Валентина Плучека) викликає захоплення і подив. Картині одностайно були присуджені призи Федерації кінопреси (FIPRESCI) і Федерації кіноклубів (FICC). Вона була також відзначена премією екуменічного журі.
Ще інтенсивніше «дитяча» тема експлуатується у студентських і короткометражних фільмах. Майже третина цих робіт присвячена вищезгаданій, і, як уже було відзначено, безпрограшній тематиці.
Першу премію за найкращий студентський фільм поділили кумедна анімаційна стрічка швейцарця Адріана Флюкігера «Сигнал» і картина бельгійки Елізабет Льядо «Кася». Диплом дістався датчанинові Рунару Рунарссону за фільм «Анна» (ось ще дві картини про дівчаток-підлітків).
Із двадцяти трьох картин короткого метра нагороду заслужила лише одна стрічка – «Автономія волі» Антуана Купера (Бельгія).
Журі позаконкурсної програми «Панорама українського кіно» віддала перевагу стрічці Максима Васяновича «Мама померла в суботу на кухні...». Але про фільми українських режисерів, репрезентованих на кінофесті, цього року треба б говорити окремо.
А зараз поговоримо про інше. Залишається тільки дивуватися команді Київського міжнародного кінофестивалю «МОЛОДІСТЬ», тому, як незважаючи на кризу, на відмову владних структур від фінансової підтримки найбільшого в Україні і давно визнаного в усьому світі кінофестивалю, «МОЛОДІСТЬ» живе і навіть набирає сили. Такої кількості знаменитих гостей, як у цьому році важко пригадати. Катрін Деньов, Євгеній Чаплін (син Чарльза Чапліна), Жан Клод Ван Дамм, Сергій Юрський, Гоша Куценко та ін. І, звичайно, французький циган – режисер Тоні Гатліф (чотири його фільми одесити могли бачити в межах фестивалю «Французька весна» два роки тому), який очолив міжнародне журі. Чекали ще Чулпан Хаматову та Барбару Брильську. Але перша не приїхала, як жартували, злякавшись епідемії, друга – з тієї ж причині завчасно виїхала з Києва. Потішило те, що віртуальна зустріч з надзвичайною Чулпан все-таки відбулася. Вона зіграла одну з головних ролей у чарівному позаконкурсному фільмі «Той, хто створює веселку» Нані Джорджадзе, яка зберегла і за рубежем кращі традиції грузинського кіно.
Церемонію відкриття фестивалю вела разом з Андрієм Халпахчі «наша дівчина Бонда» Ольга Куриленко.
Звичайно, трохи розчарувало те, що Катрін Деньов була на фестивалі ніби весільним генералом. Прилетіла на відкриття, одержала з рук почесного президента фестивалю Віктора Ющенка «Скіфського оленя», як нагороду за внесок у світову кінематографію, і полетіла у свою чудову Францію. Пам'ятаю, у 2003 році за своїм «Оленем» прилітала інша мегазірка – Софі Лорен, вона дала майже півторагодинну прес-конференцію. Преса була від неї у захваті.
Ще одна ознака зростаючого авторитету «МОЛОДОСТІ» – це позаконкурсна програма, зокрема фільми відкриття і закриття фестивалю.
Відомий французький режисер Ян Коунен репрезентував на відкритті фестивалю свій останній фільм «Коко Шанель та Ігор Стравінський». Фільм яскравий, барвистий, видовищний, хоча, на мій погляд, історію взаємин таких новаторів, як Шанель у моді, Стравінський у музиці, Ніжинський у хореографії, слід було б розповісти не у такій традиційній манері, яка бере початок з кінематографа середини ХХ століття.
Власне, у фільмі Флоріана Галленбергера «Джон Рабі» (Німеччина, Франція), який завершував фестиваль, теж не впадали в око якісь свіжі кінематографічні ідеї, але тут у них не відчувалося потреби. Це фільм на вистраждану тему, практично цілком біографічний. Він присвячений ще одному забутому герою – німецькому інженерові Джону Рабе та його подвижницькій діяльності в окупованому японцями Нанкіні. (Обидва фільми будуть в українському прокаті серед ще багатьох картин, куплених дистриб'юторською службою «МОЛОДОСТІ).
На жаль, як мені здається, за всієї вимогливості відбіркової комісії кінофестивалю, безперечного високого рівня демонстрованих фільмів, конкурсній програмі фестивалю не вистачає тих самих вищезгаданих свіжих ідей. Таких, щоб змусили ойкнути, замилуватися, встрягти у дискусію.
В цілому ж «МОЛОДІСТЬ» на порозі свого сорокаріччя у виборі програми стає все серйознішою і серйознішою. Про це говорить низка заходів, що проходять у межах кінофесту.
У минулому році великий інтерес викликала програма «Кіно проти тоталітаризму». У цьому році разом з представниками Ради Європи в Україні та організації «Міжнародна амністія» була проведена панельна дискусія «Кіно за права людини» і показані три відзначених призами Ради Європи фільми. І ще в одній конференції брали участь представники Ради Європи, зокрема представник Генерального секретаря РЄ в Україні пан Аке Петерсон. Тема конференції – «Кіно: відкриті кордони». Головна увага у розмові була спрямована на спільне виробництво фільмів, тобто на копродукцію (саме копродукція, на думку багатьох, сьогодні може «вивезти» українську кінематографію).
Третій соціальний аспект програми, проведеної в межах МКФ «МОЛОДІСТЬ», – це «Заробiтчани у кiно». Цій темі теж були присвячені кілька фільмів як конкурсної, так і позаконкурсної програм. Зокрема, про людей, які прагнуть виїхати на заробітки до чужої країни, розповідає комедія У. Пазоліні «Мачан – вимріяна гра» (Італія, Німеччина, Шрі-Ланка), яка входить до програми повнометражних конкурсних фільмів.
Ось такий короткий огляд фільмів і подій на Київському міжнародному кінофестивалі «МОЛОДІСТЬ-2009).
