Завтра свій день народження відзначить одна з найдосвідченіших і найцікавіших акторок Одеського академічного російського драматичного театру.
«Наші артисти – не гірші за московських!» – такими словами деякі захоплені одеські театрали намагаються висловити комплімент своїм улюбленим виконавцям. Але насправді цей поділ акторів на «наших» і «московських» досить умовний: адже багато хто з «наших» – насправді найбільш «московські». Наприклад, у трупі Одеського російського театру сьогодні служать багато акторів, які одержали професійну освіту у відомих театральних вузах Москви: випускник Щукінського училища Олег Школьник, випускниці ГИТИСа Лариса Коршунова, Ірина Токарчук і Юлія Скарга, випускник школи-студії МХАТ Геннадій Скарга, випускник Щепкінського училища Павло Савінов. Але найбільш «московською» акторкою Одеського російського театру цілком справедливо може вважатися Тамара Михайлівна Мороз: адже вона не тільки навчалася, але і з дитинства жила у Москві.
Бажання стати акторкою виникло у юної москвички одразу, про інші професії дівчинка навіть не мріяла. Здійснити заповітну мрію Тамарі допомогла Школа-студія при Центральному дитячому театрі. Їй дуже пощастило з учителями: керівником її курсу була відома Марія Осипівна Кнебель, режисером і педагогом – легендарний Анатолій Васильович Ефрос. Революційна для того часу театральна методологія Ефроса формувала артистів нового покоління, артистів особливого інтелектуального складу, особливої психофізичної природи. «Артист, втім, як і будь-який митець, – це людина із загостреною психікою, із загостреною нервовою системою» – так сформульований один з основних педагогічних догматів Анатолія Ефроса. Молода Тамара Мороз взяла ці слова на озброєння і активно опановувала уроки видатного майстра режисури. Це був час неповторних зустрічей і незабутнього спілкування. В етюдах, які активно практикував Анатолій Васильович Ефрос, Тамара приміряла на себе образ шекспірівської Джульєтти. У студентських виставах партнером молодих хлопців і дівчат був улюблений артист Ефроса, згодом улюбленець всієї країни Лев Дуров. Однокурсницею і близькою подругою Тамари Мороз була Інна Гулая, яка згодом скорила серця мільйонів кіноглядачів головною роллю у фільмі «Коли дерева були великими».
Після одержання диплома Тамара Мороз могла залишитися працювати у Москві, але її подальшу долю визначило кохання і перше заміжжя: обранцем молодої акторки став молодий талановитий режисер Володимир Пахомов. Незабаром Пахомова запросили на роботу до Одеського ТЮГу, і Тамара вирушила до міста біля моря услід за чоловіком. Приїхавши у 1964 році до Одеси, молода акторка одразу прийшла до Російського театру, худруком якого на той час був Володимир Володимирович Бортко. На перегляді дані Тамари Мороз оцінили гідно, але вільних вакансій у театрі не було, і Тамара Мороз влаштувалася на роботу до ТЮГу, стала працювати разом з чоловіком.
Згодом сімейні узи Пахомова і Мороз розпалися. Володимир Михайлович Пахомов виїхав з Одеси, очолив і вивів на дуже високий рівень Липецький драмтеатр імені Л. Толстого, одержав безліч престижних премій і звань. У 2007 році він пішов з життя у 66-річному віці.
Але все це було попереду, а тоді, наприкінці 60-х, життя кипіло, вирувало і хвилювало. Театрові юного глядача Тамара Мороз віддала 12 років. Вона брала участь не тільки у дитячих виставах – у цьому театрі вона зіграла такі серйозні ролі як Марютка у «Сорок першому» Б. Лавреньова, Зінаїда Різберг (кохана жінка лейтенанта Шмідта) у виставі «Після страти прошу...» за п'єсою В. Долгого, Любов Ярова в однойменній п'єсі К. Треньова, Міледі у «Трьох мушкетерах» О. Дюма. В останній з названих ролей, у 1976 році акторку побачив Костянтин Чернядєв, який змінив Володимира Бортка на посаді головного режисера Російського театру, і запросив її на головну роль до своєї нової вистави «Дождь» – інсценівку оповідання Сомерсета Моема. Зіграна Тамарою Мороз у «Дощу» Седі Томпсон стала яскравим акторським успіхом, подією у житті театральної Одеси. І з 1976 року і досі Тамара Мороз служить в Одеському академічному російському драматичному театрі.
За роки служіння підмосткам російської драми, Тамара Мороз зіграла безліч різнопланових ролей. Вона яскраво проявлялася у п'єсах сучасних драматургів – тут, серед багатьох інших, слід відзначити такі вистави як «Победительница» А. Арбузова, «Акселераты» С. Ласкіна, «Звезды на утреннем небе» А. Галіна, «Ваша сестра и пленница» Л. Разумовської, «Пройти под радугой» В. Асланової. Багато грала у виставах за російською та зарубіжною класикою. Наприклад, п'єса О. Островського «На всякого мудреца довольно простоты» виникала у житті Тамари Михайлівни двічі: у постановці, здійсненій у 60-ті роки у ТЮГу, вона зіграла Машеньку, а у виставі російського театру, поставленій у 1990 році відомим режисером Аркадієм Кацем постала у ролі Турусиної. У виставі Анатолія Праудіна «Женщина, к барьеру, или Танго беллетриста» за творами А.П. Чехова, Мороз блискуче зіграла героїню водевілю «Медведь» Олену Іванівну Попову. У шекспірівському «Ричарді ІІІ», поставленому Олександром Дзекуном, втілила на сцені трагічний образ королеви Єлизавети. У виставі «Странный этот месье Жак» за п'єсою Жана Ануя «Пассажир без багажа» (постановка Г. Скарги) зіграла дуже складну, емоційно гостру роль пані Рено. Це лише вибрані театральні ролі з безлічі зіграних нею, які я згадав.
У кіно і на телебаченні Тамара Мороз грала зовсім мало, але кілька ролей слід згадати. У фільмі «Город с утра до полуночи» вона зіграла у партнерстві з Георгієм Мартинюком (зіркою дуже популярного радянського серіалу «Следствие ведут знатоки»). Телевізійна вистава «Он и Она» за п'єсою А. Штейна за участю Тамари Мороз та її театрального партнера Віктора Піменова увійшов до золотого фонду Одеського телебачення і був показаний на телеканалах багатьох інших міст Радянського Союзу.
За останні сім років Тамара Михайлівна Мороз зіграла кілька дуже помітних театральних ролей. У виставі «Квартет» за Р. Харвудом (постановка А. Антонюка) вона зіграла головну роль літньої оперної діви Джин Хортон. В «Последней остановке» Е.М. Ремарка (режисер А. Литвин) виконала роль Анни Вальтер у зрілому віці (дія вистави відбувається у двох часових пластах). У виставі «Случайное счастье» за оповіданням І. Б. Зінгера (режисер О. Школьник) зіграла невелику роль, але яка дуже запам'ятовується, сусідки головних героїв. У чеховській «Чайці» (постановка А. Литвина) зіграла Поліну Андріївну, у пушкінській «Піковій дамі» (вистава «Тройка, семерка, туз», режисер А. Гирба) – центральну роль Графині.
Сьогодні акторка далі грає на сцені, дбайливо зберігає пам'ять про свого видатного учителя Анатолія Васильовича Ефроса, слідкує за всіма театральними подіями Одеси і не перериває зв'язків з містом свого дитинства і юності – Москвою. Як глядач, вона шанувальниця режисури Петра Наумовича Фоменка. І просто живе, бажаючи бути корисною своєму театрові.
Ось така вона – найбільш «московська» акторка нашого театру Тамара Михайлівна Мороз.
