В Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В. Василька 26 та 28 березня – прем’єра вистави «Г-і-р-к-о!» за творами А. Чехова, В. Маяковського, І. Ільфа та Є. Петрова. Три весілля у 2-х діях, постановка відомого в Україні та СНД режисера Андрія Бакирова. Одеським глядачам він відомий своєю постановкою комедії у стилі танго «Дамський майстер» за п’єсою французького драматурга, майстра водевільно-розважального жанру Жоржа Фейдо.
– Андрію Ренатовичу, якось у розмові Ви сказали, що водевіль як драматургічний жанр Вам не дуже близький. А як же бути у цьому випадку із Вашою виставою на сцені Одеського українського театру?
– Справа тут, напевно, у різниці поглядів. Я не вважаю, що у Чехова його п’єса «Весілля» – водевіль. Критика намагається ставити свої кліше...
Чехов позначив її як «сцену в одній дії» – от і все.
Сьогодні театр дуже рухливий: у світовому театральному процесі сценічні жанри перетинаються, існують паралельно.
Адже важливо не просто повеселити, розважити публіку, а вловити, що стоїть за цим комізмом. Комізм у Чехова, Маяковського, у Ільфа з Петровим межує із трагізмом... Ми зібрали у виставі дуже серйозних авторів, тому що сміх – справа дуже серйозна.
– Автори видатні, знамениті та дуже різні... Перед Вами стояло нелегке завдання. Але ж можна було піти простішим шляхом: звернутися до одноактних п’єс одного драматурга, наприклад, до чеховських п’єс «Пропозиція», «Ведмідь», «Ювілей»...
– У цьому нічого нового немає, багато антреприз ідуть цим шляхом...
«Весілля» – не дуже популярний твір Чехова, до цієї п’єси звертаються рідше, ніж до інших. Мені дуже подобається тема весілля. У ній яскраво та багатогранно розкриваються лінії не лише нареченого та нареченої, але й батьків, гостей, соціального середовища у цілому. Вважаю, що мистецтво повинно займатися дослідженням людського духу, а не простою констатацією подій.
Матеріал, легкий за подачею, не є матеріалом, легким за думкою.
Весілля – екстремальна ситуація, у якій проявляється людина, ї соціальна та генотипна суть.
Сучасники звинувачували Ільфа і Петрова, що вони вкрали у Чехова ідею: у них – містер Піп, а Чехова у «Весіллі» був генерал. То ж чи в цьому справа? Якщо подивитися уважніше на людину, змінюються швидкості, темпи життя, змінюється зовнішня атрибутика, а суть не змінюється! Людина прагне до полегшення свого існування на землі.
І весілля – це «узаконювання» взаємин.
– Дія у виставі «Г-і-р-к-о!» відбувається за різних часів і в одному місті?
– Дія у виставі начебто відбувається в Одесі. Я не прихильник дописування та переписування. Трьох різних авторів потрібно було об’єднати однією темою. Так, деякі уточнення робилися, але не більше того. Адже наївно переносити дію, наприклад, «Весілля» Чехова у кухмістерську залу, чіпляти кришталеві люстри, парчеві штори тощо. Оскільки вистава наша грається на сцені одеського театру і дивитися її будуть одесити, а в кожного із авторів є з Одесою причинно-наслідкові зв’язки, то й вистава має бути легкою, цікавою.
Ми намагалися не «відкрити» одеситам Одесу, а нагадати про її особливий колорит, про те, як багато дала світу Одеса-мама.
– Якщо спробувати сказати одним словом, про що вистава?
– У нас було багато робочих назв. Однак зупинилися на «Г-і-р-ко!»
За усіх часів це «Гірко!» звучить на весіллях і ґрунтується на не дуже приємному смаковому відчутті (пам’ятаєте, як там у пісні співається: «Сладку ягоду рвали вместе, горьку ягоду я одна...»).
«Гірко!» – весільний тост. На весіллі завжди солодко, а гірко... це вже потім може бути, а може й не бути... Просто нареченому та нареченій повинно бути так солодко, що аж гірко.
У кожного подружжя, та й у кожного, хто присутній на весіллі, своє власне уявлення про цю знаменну подію.
Тут три історії, три різні «планети», об’єднані однією темою. У кожного із авторів весілля закінчується драматично, десь із рукоприкладством, десь із вживанням неабиякої кількості спиртного, зі слізьми і одночасно зі сміхом... Люди йдуть до свого щастя, у більшості випадків, не без проблем, але все ж таки «весілля» звучить свідомо. Сльози, сміх, радість, задоволення, посмішки повинні давати людині загальний прояснений стан. Усі три твори – «Весілля» А. Чехова, сцену «Весілля» з п’єси В. Маяковського «Клоп», водевіль «Сильне почуття» І. Ільфа та Є. Петрова – можна розглядати, як сатиру на вульгарність... Головне, що мені хотілося показати у цій виставі – об’єднавчі засади. Народження нового: сім’ї, майбутнього.
Ця вистава про любов. А які шляхи до цієї любові – питання складне і для кожного суб’єктивно-особисте.
Три вечори поспіль васильківці грають на своїй сцені весілля. Справжній весільним бум!
Міжнародний день театру 27 березня теж відзначається прем’єрою «весільної» вистави, на яку скликаються гості з усіх одеських театрів.
