Змусила… криза
У ТОВ «Моноліт» вперше побувала минулої весни. На одній з площ сіяли гірчицю. А головний агроном господарства Дмитро Спічаков розповідав, що тут до кінця сільськогосподарського року будуть перші плоди полуниці. А гірчиця? То так зване сидеральне добриво.
І ось ми знову в «Моноліті». Тепер той же Дмитро Спічаков разом із директором товариства Сергієм Юциковим показують десятигектарну площу полуниці. Частина її вкрита білим покривалом із спеціальної тканини, яка захищає рослини від холоду і сприяє їх швидшому достиганню. А ще це дає змогу розмежувати збір ягід у часі. Адже коли полуниці на всіх десяти гектарах достигнуть разом, потрібно буде дуже багато робітників для їх збирання. Хоча слід зазначити, що в цьому господарстві завчасно дбають не тільки про укладання договорів із найманими робітниками, а й про створення для них належних побутових умов. Ще трудівники не приїхали, а вже почали їм ставити намети для мешкання. Підготували тут й душові. До того ж усі працюючі в «Моноліті» забезпечуються триразовим безкоштовним харчуванням.
А щодо заробітку, то все залежить від самої людини. Є розцінки на всі види робіт. Скільки зробиш, стільки й заробиш. На збиранні полуниці за день можна заробити в межах ста гривень. Погодьтесь, якщо врахувати безкоштовне харчування і проживання, то для села такі заробітки пристойні. Інша річ, що не всі люди мають бажання стільки заробляти. Згідно з розцінками на культивацію, за один день можна заробити понад сто гривень, а є й такі механізатори, що працюють в півсили, бо вважають, що їм і сімдесяти вистачить. Ось така психологія. Зрозуміло, не всі люди однакові. Наприклад, такі механізатори як Петро Персньов, Михайло Волков та водії Сергій Жуков, Микола Молчанов, які підвозять насіння до посівних агрегатів, працюють інтенсивно. Вони стараються і для себе, і для господарства, бо розуміють, що тільки вчасно посіявши, можна сподіватися на добрий врожай. А коли добре вродить нива, то буде й на розвиток товариства, і на гідну зарплату, і на доброчинність. Чимало добрих справ робиться в селі саме за підтримки колективу СТОВ «Моноліт» та його керівника Сергія Юцикова.
Сергій Анатолійович очолив це господарство десять років тому. Перебувало воно в досить плачевному стані. Тож потрібно було шукати шляхи для збереження і примноження матеріально-технічної бази.
– Найперше, з чого почав, поставив надійну охорону. Це дало змогу зберегти ще уцілілі тваринницькі приміщення, техніку. Рішуче повів боротьбу із крадіями. Точніше, з тими, хто себе такими і не вважав, бо принести додому щось із поля, чи зцідити якийсь літр пального із трактора, на жаль, за крадіжку не вважалось. Довелося вжити суворих заходів до любителів легкої наживи, і тепер у нашому господарстві крадіжок немає, – розповідає Сергій Юциков.
– Сьогодні ви вирощуєте, крім зернової групи, ще й гірчицю, ріпак, люцерну, соняшник, овочі і вже другий рік як маєте полуниці. Тепер не часто зустрінеш стільки культур у сівозміні, а у вас їх понад десять. Причому, чимало трудомістких. Як вам це вдається?
– До цього змусила криза. Довелося думати, з чого починати, як піднімати господарство. Проаналізувавши все, дійшов висновку, що потрібно розвивати усі галузі виробництва. Тільки тоді в нинішніх умовах можна буде утриматись на плаву. Ось уже десять років господарюємо, а якщо Бог дасть, то лише в цьому році зможемо стабілізувати економічний стан господарства. Дуже велика проблема полягає в тому, що ми кожен сам за себе. Самі шукаємо, де придбати пальне, добрива, куди вигідніше продати свою продукцію. А можна ж це робити централізовано. Тоді було б більше часу займатися безпосередньо виробництвом.
А ще дуже перешкоджає те, що аграрії не працюють на державне замовлення. Вирощуючи продукцію, ми вкладаємо чималі кошти, а що одержимо – не знаємо. І це тому, що закупівельні ціни визначають трейдери, які заробляють на сільгоспвиробниках чималі суми. А повинні б бути стабільні закупівельні ціни. Держава зовсім не дбає про захист своїх годувальників. Душать нас ціни на пальне, добрива, засоби захисту рослин. А без цього ж врожаю не виростиш.
– Враховуючи, що ви в цьому році полуничне поле розширюєте ще на 18 гектарів, у вас є, так би мовити, свій ринок збуту?
– Так, вже є попередня домовленість на постачання полуниці. Та й на такі культури як гірчиця, ріпак ми вже уклали договори. Не можна вирощувати всліпу за принципом: «Був би товар, купець знайдеться». Все потрібно прораховувати завчасно. До речі, мені дуже допомагає те, що я до приходу в це господарство 15 років пропрацював у торгівлі.
Неподалік від поля, де росте полуниця, є теплиця, в якій в спеціальних пластикових стаканчиках вирощується розсада. Необхідну кількість її використовуємо для закладання нових площ, решту реалізовуємо. За рік продаємо приблизно 100 тисяч штук стаканчиків.
Межі для розширення цієї галузі нині дуже широкі, бо нині, за статистичними даними, для забезпечення населення України полуницею потрібно вирощувати її на площі десять тисяч гектарів, а сьогодні є лише тисяча.
Крім рільництва, у СТОВ «Моноліт» почали відродження тваринництва. Зокрема, свинарства. Але то вже тема наступної розповіді.
Ведення багатогалузевого виробництва дає змогу працевлаштувати значну кількість людей. Постійно в господарстві працює 18 осіб, а в періоди польових робіт їх кількість зростає до 50. Крім того, наймають 250 сезонних трудівників. Чимало приїздить і з західних областей України.
Вже сьогодні готуються до їх приїзду. Бо перші ягоди почнуть достигати у другій декаді травня.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Ширяївський район
Треба все прорахувати...
Цей вислів під час перебування у фермерському господарстві «Агрофірма «Бургуджи» довелося чути дуже багато разів.
Першим нашим співрозмовником був фінансовий директор сільгосппідприємства Юрій Карабаджак. Чоловік він дуже говіркий, що властиво людям, які мають справу з конкретними розрахунками. Згадався вислів: «Гроші робляться у тиші».
Але це, мабуть, більше стосується махінаторів. У агрофірми «Бургуджи» всі дії та їхні результати на очах у людей: з ними радяться, перед ними звітують.
Юрій Христофорович сказав, що рівень рентабельності у минулому, дуже несприятливому, році тут склав 34,1 відсотка. Це значно вище, ніж за багато попередніх років. І чистий прибуток обчислюється декількома мільйонами гривень.
У наявності обміркована система економічної роботи. Наприклад, господарство придбало два імпортні обприскувачі з «розмахом» крил у 44 метри. І вибір – далеко не випадковий.
– Ми довго радилися, телефонували до багатьох знайомих фірм, переглянули офіційні технічні дані, і лише потім погодилися на купівлю, – пояснює Юрій Карабаджак. – Потім на практиці переконалися: годиться. А у нинішньому році купили ще й другий обприскувач.
Я звернув увагу на те, що у господарстві машинно-тракторний парк поповнюється закордонною технікою. У той час, як на всіх рівнях у країні йде агітація: «Купуйте тільки вітчизняне!».
Виноградівці не проти купувати комбайни і трактори, що випускаються в країні. Але для початку їх треба довести хоча б до середньоєвропейського рівня.
– Іноді така техніка не витримує й одного сезону, а то й просто ламається у першій загінці, – говорить фінансовий директор. – Отже, гроші викинуті на вітер! А ми на таке ніколи не підемо.
Керівники агрофірми дійшли висновку: треба будувати свій власний елеватор на 30 тисяч тонн, і з використанням найсучаснішої техніки. І з врахуванням зростаючого з кожним роком валового збору зерна.
У фермерському господарстві підрахували, що зернотрейдери – «благодійники з Києва» – одержують за сезон 50 відсотків доходів, не зоравши, і не засіявши, і не зібравши жодного гектара.
Але в агрофірмі не лише вирощують високоякісне зерно, але намагаються самі його завозити на портовий елеватор. А це теж економія: майже сотня гривень за кожну перевезену тонну. Тому після деяких вагань виноградівці вирішили купити кілька 40-тонних «хур».
Запитаємо себе: чи можна оновити молочно-товарну ферму, практично не зазнавши витрат? Містика, – скаже недосвідчений. А тепер послухайте. Господарство купило велику групу племінних нетелів і одержало 50-відсоткову дотацію, як передбачено існуючим положенням. Потім вибракувані корови були реалізовані на м'ясокомбінаті, і за це агрофірмі перерахували чималу суму державних коштів. У підсумку вийшло майже, як тут кажуть, «так на так». А молоді корови, що поповнили відроджувану ферму, уже сьогодні дають за добу понад 10 літрів молока.
У результаті все тих же розрахунків фахівці з «Бургуджи» доходять висновку про необхідність широкого використання централізованого поливу. Це у той час, коли зрошення на півдні області увесь час скорочується, аж до цілковитої відмови від таких послуг. В Арцизькому районі залишилося тільки два господарства, де використовують додатковий «дощ».
Саме використання зрошення на площі понад 2 тисячі гектарів, впровадження краплинної технології дозволяє виноградівцям вирощувати високий урожай зерна, овочів, соняшнику, багаторічних трав та іншої продукції.
При цьому господарство мало займається такою високорентабельною і традиційною культурою як виноград.
Сьогодні, пояснює головний агроном, вирощувати його невигідно, особливо там, де немає власного винзаводу для проведення хоча б первинної переробки. А так ягоди скуповуються за безцінь, та й вино беруть за копійки. Навіть сировина для шампанських вин коштує 2,5 гривні за літр. А в крамницях пляшку меншого обсягу продають у десять разів дорожче. І при цьому ніхто із селянами ділитися не поспішає.
Ні, від винограду тут цілком не відмовилися, хоча площі зменшили утричі. Але як тільки поліпшать справи в інших галузях, то візьмуться і за ці багаторічні насадження.
Сьогодні працівники господарства впроваджують свої напрацювання і на тих дільницях, які останнім часом приєдналися до агрофірми «Бургуджи». Але про це – у наступній публікації.
Степан СЕРБІНОВ,«Одеські вісті», Арцизький район
