Александр Яценко. «Мое почти полное собрание сочинений» Изд. «Банто», Одесса, 2009.
Я – человек осеннего разлива.
Когда накопленное летнее тепло
Втугую наполняет груши, сливы,
Орехи белки волокут в дупло…
Свершилось.
Мир поспел.
Подібне світовідчуття дано далеко не кожному. Не кожен, хто пише вірші, може називатися поетом, і не кожні вірші – поезія. Відчуття, які пробуджують високе мистецтво, неможливо висловити словами. Таке враження справляє і книжка віршів Олександра Яценка. Його вірші – осереддя мудрості, ніжності та іронії.
Не выбирают день в последний путь –
Собраться, не забыть чего-нибудь.
Не выбирают президента в бане.
Здесь факты налицо, и рейтинг
не обманет.
Спілкуючись з його поезією, читач і слухач поринають в особливу атмосферу. Це – музика, яка може заспокоювати і хвилювати.
По утрам обнимаю руками
Нежное солнце.
Спать ложусь, зарываясь
В бархатный ветер,
Ночниками звезд освещаю
Путь сновидениям.
Вірші Олександра Яценка перетворюють автора у вашого співрозмовника. Ви відчуваєте, що розмовляєте з розумною, чуйною і безмежно доброю людиною. На його «обличчі», тобто, у його віршах, – розуміння, співчуття, м'яка посмішка.
Багато розмірковувати про поезію не можна. Не можна погоджуватися або не погоджуватися. У цьому випадку, можна лише співпереживати і співчувати.
Побажаємо ж авторові «Почти полного собрания сочинений» поповнювати «собрание» якнайчастіше і якнайдовше.
Емма ГАНСОВА,Профессор

























