– Я вважаю, що Друга світова війна – це рана, яка ніколи не загоїться. Нашим нащадкам ніколи не дізнатися про те горе, яке наші пращури відчули морально та фізично…
Зараз дивлюся у вікно: сміються маленькі діти, молода дівчина сидить на лавці і розмовляє з кимось по телефону. Одразу прокидається думка: «Кілька десятків років тому, усі ці люди, я, їх та мої родичі не відпочивали б, лежачи на дивані і дивлячись телевізор, а працювали б на заводах і фабриках, полях день і ніч, виготовляючи зброю та боєприпаси Червоної Армії. Не спали б спокійно вночі, а стояли б на варті, або в окопах тримали оборону.
Скільки людей загинуло, закриваючи своїми тілами амбразури, прориваючи оборону супротивника. Скільки людей померло у концтаборах.
На жаль, не часто ми згадуємо ті важкі часи, бо всі заклопотані власними проблемами. Нам потрібно пам’ятати роки Великої Вітчизняної, пам’ятати людей, які загинули за мир у всьому світі.
