Конкурс творів на тему «Що я знаю про війну» знайшов широкий відгук у наших юних читачів. До редакції надійшла велика кількість творів. Найкращі з них публікуються в газеті. Ми маємо намір після завершення конкурсу, а він триває, видати їх окремою книжкою.
Чекаємо на нові твори.
Свята правда про війну
Валентина Кірхкеслер, учениця І курсу Березівського аграрного професійного ліцею
– Після дев’ятого класу я вирішила освоїти робочу спеціальність. Вступила до Березівського професійного аграрного ліцею. Навчаюсь у групі операторів комп’ютерного набору. Сталося так, що рік мого вступу до ліцею співпав з 65-ю річницею закінчення Великої Вітчизняної війни. Про це ми дізналися від викладачів та майстрів виробничого навчання, які розповіли нам багато цікавого про ті страшні часи.
У ліцеї є дуже цікавий музей. Там зберігаються біографічні дані і навіть особисті речі місцевих партизанів та підпільників. Є записи про земляків, які загинули на фронтах тієї далекої війни. Це сотні і сотні людей. Багато з них розпрощалися з життям молодими. Вони не встигли здобути освіту, не створили свої сім’ї. Вони так хотіли жити… Але їм випало загинути заради майбутніх поколінь.
А ще, прямо у подвір’ї нашого ліцею, є пам’ятник воїнам, що не були нашими земляками, але загинули при визволенні Березівки. Учні постійно доглядають пам’ятник. Ми з повагою ставимося до цього святого місця. Розуміємо, що ті солдати віддали своє життя за нас. Нині ми маємо чудові класи, гуртожиток, триразове харчування. Крім того, отримуємо стипендію. Ми живемо повноцінним яскравим життям.
Проходячи повз той пам’ятник, завжди згадуємо про тих, перед ким ми у боргу.
Наталка Доксова, учениця Павлівської школи Арцизького району
– Відлуння війни. Майже фізично відчуваю весь трагізм цих двох коротеньких слів. З того дня, коли разом з іншими дівчатками почала працювати під керівництвом учительки Валентини Микитівни Колосової над збиранням матеріалів для альбому Пам'яті. Адже у Велику Вітчизняну з нашого села Павлівки на фронт пішло 270 чоловіків. 122 з них додому не повернулися. Загинули. Їхні імена увічнені на гранітних плитах спорудженого у селі у рік 30-річчя Перемоги над фашизмом величного меморіалу. І кожного разу 9 Травня прізвища фронтовиків проголошують тут, у застиглій тиші, як доказ: пам'ятаємо, не забули.
Але альбом Пам'яті ми вирішили присвятити тим 148, хто повернувся з війни. Сьогодні з них живими залишилося тільки троє...
Я гортаю альбом з фотографіями безстрашних воїнів. Ось Колосов Олексій Асонович. 21-річним пішов разом з другом на фронт. При форсуванні Одера був поранений, а друг загинув. Розповідав, як усюди їх, визволителів, зустрічали з радістю і любов'ю. Як у Польщі годували смачним пюре з кислим молоком. Ця їжа і сьогодні його улюблена. У мирному житті – виноградар. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора. Сьогодні Олексію Асоновичу 87 років.
А Конарєв Іван Миколайович воював під командуванням маршала Тимошенка Семена Костянтиновича – уродженця села Єрмоловка Кілійського району. Уже наприкінці війни послав він Івана Миколайовича до цього села з гостинцями від нього і привітом з Берліна. Доля в Івана Миколайовича щаслива: пройшовши всю війну з жорстокими боями, він жодного разу не був поранений. Унікальний випадок! І Яків Сергійович Заволокін – справжній герой. Удостоєний орденів Слави І та ІІ ступенів. А також – ІІІ ступеня, але за цим орденом до Москви ніхто тоді не поїхав. Від’їжджав на фронт – у польовій сумці були тільки фото дружини і батьків. А за роки війни вона поповнилася листами від них, численними грамотами та подяками за підписом Йосипа Віссаріоновича Сталіна.
Скільки цікавого ми дізналися під час збирання матеріалів для альбому! І я щаслива, що причетна до увічнення пам'яті цих гордих і безстрашних людей. Справжніх патріотів своєї Батьківщини.
Марина Заболотная, 11 класс Борщовской ООШ І – ІІІ ст., Котовский район:
ВЕТЕРАНУ
Пусть будет навеки для всех этот праздник.
Хоть с грустью от боли, утрат и потерь,
Но светлый и радостный мира посланник,
К надежде и вере – заветная дверь.
Честней нет Победы, чем Ваша Победа,
Нет в мире дороже и лучше побед.
Ценней нет заслуги, мудрей нет завета,
Чем тот, что Вы дали потомкам навек.
Пусть мужество Ваше нам будет примером!
Да станет Победа вам Вечным огнем!
Вы были военных времён пионером,
Мы Вашу отвагу, как флаг понесем.
Здоровья хотела б я пожелать Вам,
И бодрости в трудный наш век перемен.
Пусть внуки подарят тепло и улыбку,
На мудрое слово Ваше взамен.
Павло Росляк,
учень 9-Б класу ЗОШ № 4, м. Роздільна
Від своєї тітки Наталі Петрівни Росляк напередодні Дня Перемоги я одержав листа, у якому вона розповіла про свого батька – мого прадіда Петра Григоровича Росляка.
«Павлику, любий, хочу, щоб ти знав про свого прадідуся»,– так почала вона свого листа.
Затамувавши подих, я читав далі, адже дуже хотілося довідатися про нелегке життя рідної людини, про його фронтовий шлях.
Петро Григорович з перших днів війни пішов на фронт. Вдома залишилися дружина Варвара та двоє маленьких дітей – Людмила і Наталка. Прадідусь за професією був залізничником. Йому доручили супроводжувати ешелони з технікою та боєприпасами на фронт.
У 1944 році Петра Григоровича було поранено, його відправили в тил. Більше на фронт він не повернувся. Приїхав додому, де на нього чекала сім’я. Яке ж було мое здивування, коли з тітчиного конверта випали трикутники, складені з вирваних аркушів шкільного зошита. Їх писав з фронту мій прадід і відправляв додому. Наталя Петрівна передала ці дорогоцінні для нашої родини листи на зберігання.
Я перечитую їх, і ніби розмовляю з їхнім автором, якого уже давно немає на цьому світі. Читаю, і ловлю себе на думці, що пишаюся ним, і збережу пам'ять про нього для своїх майбутніх дітей.
«5 грудня 1943 року
Досі перебуваю ще у Москві. Через кілька днів їду назад туди, де не змовкає канонада. Потрібно кувати Перемогу над підступним ворогом.
Варенько, нічого не страшно, не страшно померти за нашу Вітчизну, але коли згадую про тебе, про доньок своїх малесеньких, серце розривається на частини.
Якщо залишуся живий, ніколи не залишу вас, навіть на хвилину.»
«Серпень, 1943 р.
9 серпня о 2 годині дня виповнилося два роки, як ми залишили свій рідний край. Згадую той жахливий день, коли нам довелося розлучатися, не знаючи, чи залишимося ми живі. День і ніч не змовкає артилерія, моторошне ревіння всіх видів моторів, де вирішується доля Перемоги».
Вклонімося великим тим рокам...
Ішов полк крізь вогняні вихори
…Відходять з життя ветерани Великої Вітчизняної війни, серед них мої однополчани. Недавно ми поховали засновника та керівника нашого братства полковника у відставці Бориса Миколайовича Ніколаєвського. Тому, коли колишній заступник командира полку з політичної частини, а нині Білгород-Дністровський міський військовий комісар полковник Іван Леонідович Бойчук запросив нас на 70-річчя від дня заснування нашого військового формування, прийшло усього троє однополчан: полковники В.А. Годовенко, Б.М. Стремоухов і я, автор цих рядків.
Цікава та повчальна доля нашої військової частини. Формування 42-го стрілецького полку 180-ї стрілецької дивізії 22-го Естонського національного корпусу проходило поблизу міста Пайда в Естонії і завершилося 15 вересня 1940 року. А вже 8 липня 1941 року під населеним пунктом Порхов полк пройшов бойове хрещення. За мужність, стійкість та героїзм йому було присвоєно звання гвардійського, а потім він був перейменований у 92-й стрілецький полк 28-ї стрілецької дивізії.
Воїни полку пройшли славетний бойовий шлях. Вони брали участь у визволенні Бєлгорода, Харкова, Кривого Рога, Апостолово, Нікополя, Вознесенська. А завершили бойові дії у болгарському місті Ямбол. Звання Героїв Радянського Союзу були удостоєні сержанти Ісрафіл Магарамович Мамедов, Володимир Михайлович Тимощук, молодший політрук Арнольд Костянтинович Мері. До речі, І.М. Мамедов був удостоєний цього високого звання ще у грудні 1941 року…
Після перемоги над фашизмом полк був передислокований до Одеси, а у 1957 році перейменований у 329-й гвардійський мотострілецький полк і переміщений до смт Чабанки. А коли спалахнув військовий конфлікт у Придністров’ї, він був переведений до Білгорода-Дністровського і переформований у 27-му окрему механізовану бригаду.
На жаль, у 2004 році бригаду було розформовано. Але слава про ратні подвиги нашого колишнього полку залишилася жити у нашій пам'яті. Добре пам'ятають про них і інші ветерани війни та Збройних сил. Ювілей полку зібрав бойових друзів, серед яких колишній заступник командувача округу з озброєння генерал-лейтенант І.А. Агавелов, голова ради ветеранів Білгорода-Дністровського, Почесний громадянин міста генерал-майор В.М. Ставров, колишній начальник штабу дивізії, а нині військком Миколаївської області полковник І.В. Донець та інші ветерани.
Святковий вечір вела редактор газети «Советское Приднестровье» Галина Титова, яка тепло відгукувалася про солдатів та офіцерів нашого військового формування.
Мені добре запам'яталися слова колишнього міського голови М.М. Чербаджи:
– Коли солдати входять до міста, вони приносять із собою порядок, а коли залишають, наступають хаос та занепад. Так сталося і в нас. Розформували частину, солдати покинули казарми, залишивши їх без охорони. І почалося розграбування майна. Але, нарешті, на їхнє місце прийшли прикордонники і навели ідеальний порядок. Тому я прошу вас: не залишайте нас, не забувайте своїх друзів, однополчан. Такі зустрічі потрібні усім, вони допомагають згуртуванню, поліпшують настрій…
Після урочистої частини та святкового концерту ми відвідали наші колишні казарми, сфотографувалися біля збереженої стели із орденом «Перемога». Після чого нас запросили до кафе, де на нас очікували традиційні сто фронтових грамів та нескінченні спогади про товаришів по службі, яких вже немає з нами.
І раптом у самий розпал спогадів до зали увійшов колишній командир полку В'ячеслав Ростиславович Кавернега, приїзду якого ніхто вже й не чекав. І знову дружні обійми, теплі спогади про пройдений життєвий та бойовий шлях. Скориставшись зручною нагодою, я подарував йому свою книжку, у якій розповідаю про наших героїв – Мамедова, Тимощука та Мері, життя і подвиг яких стали прикладом служінню Батьківщині для нашої молоді.
Дмитро ЧАРКІН,ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник у відставці
