Чого йому не стачало?
(Гумореска)
В селі якось гостювала панночка примхлива.
Та все себе вихваляла: «Я така вродлива,
І розумна, і багата, і знатного роду.
Та ще й добра – повна хата».
То ж, примхам в угоду,
Якось вона захотіла порося купити,
Та ні в кого не спитала, що ж із ним робити?
То ж воно весь час хворіло, худло все та сохло,
А, невдовзі, відболіло, бідолажне, здохло.
«Чим годують їх на фермі?
Картопля. Помиї.
Чом же там вони не мерли, а гладшали в шиї?
Чого цьому не стачало? – панночка питала, -
Я ж лиш кофе з кренделями йому подавала.
Чому ж йому не вдалося нагуляти сала?»
– Такі панночки є всюди: багаті, гарненькі,
Як до діла, то виходить, що вони – дурненькі.
Кмітливий вівчар
(Гумореска)
Пан пихатий верхи скаче
Пагорбом високим
А внизу він ясно баче
Зарослі осоки.
За осокою – болото, –
«Трясця його мамі.
Бач, виблискує, сволото,
Як шедевр у рамі» -
Тут вівчар йому зустрівся,
Випасав отару.
Як сірник, пан загорівся:
«І надам я жару
Цьому телепню сільському,
Як правди не скаже,
І доріженьки додому
Мені не покаже».
«Гей, – кричить він, – чи в болоті
Дно тверде, небоже?
Тим, хто виріс у чесноті,
Брехати негоже».
«Дно тверде», – вівчар одмовив.
Пан помчав щодуху,
Дурень повний. Не помітив,
Як по самі вуха,
Опинився у багнюці.
Кричить, лементує:
«Отака-то твоя правда?
Хто мене врятує?»
«Не брехав я, – вівчар каже, -
Ви ж мене питали,
Чи дно тверде? А до нього
Ви ще не дістали».
Людмила Максакова, м. Одеса
Телесеріали
Щоб ми з вами довго жили і не помирали!..
Хтось придумав таку штуку – телесеріали.
Кажуть, що останнім часом померлі приходять –
То посудом тарабанять, то по хаті ходять.
Та не треба їх боятись, не треба молитись!
То вони прийшли додому, щоб фільм додивитись.
Бо то є така зараза, як почнеш дивитись,
То не можна вже від неї ніяк відчепитись.
Працювати не дають серіали модні:
Як не каша підгорить, то свині голодні.
І отак туди-сюди, скачеш без упину,
А вони їх, як на гріх, тягнуть, мов резину.
…Двоє гарних молодят дитинку зачали.
Так ми, дурні, триста серій на неї чекали.
В нашім селі жіночки теж такі ходили,
То вони на рік раніше неї народили.
Ще якби крутили їх щодня без перерви,
А то ж ні, холера ясна, вивіряють нерви.
Вистрелять в якусь заразу, що серцю не люба,
І чекай до понеділка – а чи вріже дуба?
Коли ж іще починають рекламу крутити –
Так і хочеться в екран чимось запустити.
І існує ще одна маленька проблема,
Так би мовить правильніше, наболіла тема.
Коли ми були дітьми і спати вкладались,
То казали нам батьки, щоб ми відвертались.
І ми мусили покірно, мовчки відвертатись,
Бо в нічнім кіно герої могли цілуватись.
А тепер, як не крути, час не повернути.
Відвертайсь, не відвертайсь – сексу не минути.
Бо хоч вранці увімкнеш, хоч посеред ночі,
Чути все одне і те ж: «Як я тебе хочу…»
«А щоб ви всі показились!» – хочеться сказати,
Та усе ж від серіалів нас не відірвати.
От і думайте тепер, що ж його робити:
Чи продати телевізор, чи подовше жити…
Світлана Киянчук, Березівський район
У капусті
Знаю, звідки я взялась –
Мама розказала,
Що мене в ранковий час
В капусті піймала.
Зовсім я тоді була
Крихітка маленька,
Добре, що мене знайшла
Матінка рідненька.
Добре, що я не втекла
На город сусідки,
Бо це зараз би жила
У чужої тітки.
Все це добре, а проте
Я сестри не маю.
Хай капуста підросте –
Піду упіймаю.
Любов Шишацька, с. Ставкове, Березівський район
