Мистецтво можна порівняти з небом,
воно не знає меж.
В. Гюго. З листа до Ш. Бодлера
І у ХХ столітті, і в наші дні не зникає зацікавлення одеситів до творчості видатного діяча французької культури. А.М. Феміліді у 1911 році видав свою книжку «В. Гюго, його літературна епоха, життя, труди, думки». На сцені Одеського українського театру з великим успіхом ішли вистава за його романом «Собор Паризької Богоматері» ( 1934 р.) та п’єса «Марія Тюдор» ( 1962 р.).
До 125-річчя пам’яті Гюго, цього «велета, що співає серед бурі», на сцені Одеського російського театру було поставлено його «Людину, що сміється» ( 2010 р.). А роман про народ «Знедолені» – ця глибока драма, що стала вершиною творчості Гюго, – заново був прочитаний артистами філармонії. У межах фестивалю «Французька весна», у Малій залі філармонії відбулася прем’єра літературно-музичної композиції «Козетта» – за сторінками одного з розділів цього роману. Для дітей і дорослих її виконала улюблена вдячною публікою читець Олена Куклова, лауреатка премій імені К. Паустовського та І. Рядченка.
Обірвану, вічно голодну крихітку Козетту знають юні читачі всього світу. У неї в руках то важке відро, то величезна мітла, вона спить, як собачка, під сходами, сама бігає босоніж, але плете теплі панчохи для «панянок» – дочок грубої, жорстокої мачухи і жадібного господаря трактиру, де проходить дитинство цієї маленької рабині. Тут повторюється ситуація казки про Попелюшку. Жан Вальжан, каторжник-втікач, історії якого присвячений увесь роман, ізгой, що став на шлях людяності й любові, замінює Козетті добру фею, яка щедро обдарувала Попелюшку.
Олена Яківна без фальшивих нот, усією своєю мудрою майстерністю, властивою їй яскравою багатоплановою голосовою палітрою, показала образи героїв, повела своїх слухачів гіркими тернистими дорогами їхнього життя, змушуючи поміркувати разом з письменником, співчувати трагедії Фантини – матері Козетти, яку згубив несправедливий суспільний лад та його жорстокі закони. За її долею і долею її доньки легко вгадуються долі тисяч подібних до них.
Оповідь артистки прозвучала сучасно. Ми свідки того, що не зникли з лиця землі зло, голод, черствість, породжені злочинною жадібністю. Хіба щасливі всі нинішні матері й сироти?
Можна сміливо говорити про новий творчий успіх артистки. Честь і хвала їй та Сергієві Сеславинському, режисерові програми, за те, що у дні Великого посту напередодні Великодня вони обрали християнську тему, співзвучну Євангельській проповіді: «Навчіться чинити добро; шукайте правди; рятуйте пригнобленого, захистіть сироту…» (Біблія. Кн. пророка Їсаії, І, 17). Серце людське не повинно бути порожнім.
У постановці композиції відчувалася висока акторська й режисерська культура, що досягається роками спільної роботи.
Слід також вітати і їхню сміливість у вирішенні доручити Кларі Меламед, учениці одинадцятого класу музичної школи ім. П.С. Столярського, написати музичний супровід (фортепіано) концертної композиції та здійснити його з Катериною Мельниченко (скрипка), ученицею десятого класу цієї ж школи. Обидві дівчинки – дуже обдаровані музикантки і уже удостоєні престижних премій міжнародних фестивалів.
Можна беззастережно долучитися до авторитетної думки музикознавця філармонії Ганни Розен, що в музиці юної композиторки вдало втілені теми й образи твору Гюго, яскраво виражені характери героїв, настрій. Гарна увертюра, фінал – гідний, яскравий, вражаючий.
Успіх прем’єри свідчить про те, що філармонія й надалі не повинна відмовлятися від творів видатних авторів і наполегливо доносити їх молодому поколінню одеситів, допомагати їхнім душам трудитися.
