9 серпня виповнилося 69 років знаменитому «матчу смерті» який, за легендою, блискуче провели в окупованому гітлерівцями Києві радянські військовополонені. Творча група фільму «Матч», його у ці дні знімають в Київській області, побувала на стадіоні «Старт». Квіти до підніжжя пам’ятника загиблим футболістам поклали російський актор Сергій Безруков, його український колега Олександр Кобзар та близько тридцяти членів російсько­українського творчого колективу.

Режисер­постановник нового фільму Андрій Малюков підкреслив: сюжет «Матчу» побудований на перипетіях історії футболістів команди «Старт», які зіграли в окупованому фашистами Києві серію двобоїв влітку 1942­го.

– Результат цієї футбольної зустрічі, що одержала згодом назву «матч смерті», був на той час для жителів Києва не менш важливим, ніж те, що відбувалося в зоні бойових дій, – сказав кінорежисер.

– Ця перемога, як і перемога у Великій Вітчизняній війні, поєднує російський та український народи, – заявив С. Безруков. – Дбайливо зберігати пам’ять про героїв «матчу смерті», готових віддати життя заради подарованої людям надії на Перемогу, – наш спільний обов’язок.

С. Безруков виконує в «матчі» роль Миколи Раневича, прототипом якого був динамівський воротар, уродженець Одеси Микола Трусевич. Спілкуючись із журналістами, популярний кіноартист зізнавався: образ героя­динамівця йому дуже близький.

– Це один з небагатьох фільмів про війну… без війни, – далі сказав С. Безруков. – і, можливо, це перша картина, у якій я не граю героя у традиційному розумінні, який іде в атаку, бореться на полі бою. У Раневича інші принципи. В одному з епізодів фільму він виголошує пам’ятну фразу: «Я не хочу бути таким героєм, через якого гинуть люди. По­іншому треба людям надію давати. Завтра на полі покажу».

До речі

Після «матчу смерті»­1942 в історії світового футболу траплялися й інші суто «політичні ігри». Такою, наприклад, була зустріч в Лужниках збірної СРСР зі збірною Чилі в межах відбору на чемпіонат світу­1974, який завершився нульовою нічиєю. На початку вересня 1973 року до влади в Сантьяго прийшов Аугусто Піночет, скинувши лояльного до нас Сальвадора Альєнде. Чи варто говорити, наскільки потрібна була радянській ідеологічній машині 26 вересня переконлива перемога над «посланцями фашистського режиму»?! На жаль, після безбарвної нульовий нічиєї їхати на Національний стадіон чилійської столиці було безглуздо. Офіційний привід відмовитися від гри сформулювали просто: «На цьому стадіоні диктатор Піночет влаштував концтабір, люди гинули…». У підсумку мундіаль­1974 на полях Федеративної Республіки Німеччини пройшов без участі наших футболістів.

До речі, цей чемпіонат подарував світу ще один «політичний матч». 22 червня 1974 року господарі поля, майбутні чемпіони світу, зустрілися у межах групового турніру зі збірною НДР. І зненацька для всіх програли! На 77­й хвилині матчу єдиний гол забив зразковий вихованець соціалістичного спорту Юрген Шпарвассер. Цей епізод телебачення НДР тривалий час повторювало з ідеологічною метою. До того часу, доки Шпарвассер, будучи запрошеним до ФРН на турнір ветеранів, відмовився повертатися до НДР…