19 серпня 1936 року за вісім кілометрів від Ґранади біля поселення Віснар іспанські фашисти розстріляли великого поета Федерико Гарсія Лорку. Світ здригнувся від цього пострілу. Відлуння його і сьогодні, через три чверті століття, тривожить серця гуманістів.
Сьогодні шанувальники поетичного слова у всьому світі мають змогу читати вишукані рядки самобутнього іспанця у перекладах рідною мовою. До світової Лоркіани долучився і наш земляк, знаний не тільки в Україні, але і за її межами, поет і перекладач Анатолій Іванович Яні. Знаковим є те, що за переклади всіх сонетів Шекспіра йому присвоєно високе звання академіка Міжнародної слов’янської академії науки, освіти, культури й мистецтва Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, – і це не єдина відзнака плідної творчої праці Анатолія Яні. Але чи не найвищою нагородою для кожного автора стає вихід у світ його нового дітища. З приємністю і хвилюванням усвідомлюємо, що до скарбниці світової культури сьогодні Анатолій Яні зробив вагомий внесок – “Федерико Гарсиа Лорка. Поэт с семью сердцами: избранная лирика” (переводы с испанского и составитель Анатолий Яни. – Одесса: Астропринт, 2011. – 408 с.).
Цей унікальний том має передмову «Это настоящий Лорка!» Алехандро Ніцевича, доцента кафедри іспанської філології ОНУ ім. І.І. Мечникова. До книжки увійшли 325 перекладів віршів та понад 50 малюнків Федерико Гарсія Лорки. Видання складається з багатьох розділів. Визначальними, звичайно, є ті, що відтворюють спадок поета, але певне зацікавлення викликають і два останні розділи. Наприкінці книжки подано пародії Анатолія Яні на переклади інших авторів та переклади віршів, присвячених Лорці. До останнього розділу увійшов і переклад сонета Дмитра Павличка “Федерико Гарсія Лорка”, познайомившись з яким наш метр літератури зауважив: “Я дуже радий, що Ви переклали мій сонет, переклад говорить, що Ви – майстер. … Мені приємно знати, що в Одесі живе Анатолій Яні, який чудово перекладає і, напевно, пише і власні вірші”. Можемо гадати, що так про свого перекладача міг би сказати і сам Федерико Гарсія Лорка.
Пропоную увазі читачів «Одеських вістей» власний вірш, присвячений видатному іспанцеві.
ВІСНАР
І великий червоний язик заходу
Біля гаю оливкового
З листям темним, як попіл,
Лизав Віснара пісок.
Симеон Георгієв
Зупинились в плині ріки,
Жах піднявсь до хмар –
Свідком злочину навіки
Став тоді Віснар.
Готував поету шворку
Навісний прогрес.
Не зберіг Гарсія Лорку
Навіть грім небес.
Довго Лорку не шукали,
Не змогли зганьбить,
Але слідом йшли шакали,
Не могли не вбить.
Ось, нарешті, він попався –
Впав, як з гілки лист.
Ні від кого не ховався
В пісні гітарист.
Морок – світ для антипода,
А він – птаха злет.
Гаслом сонячним – Свобода! –
Став тоді поет.
