«Дуже багато неправди ходить у Львові про Одесу та в Одесі про Львів», – сказав в одному з інтерв’ю львівський мер Андрій Садовий під час відвідування нашого обласного центру. Тому, за його словами, головною метою візиту делегації із древнього західноукраїнського міста було налагодження добрих взаємин.
Передбачається, що відбудеться акція у відповідь, під час якої вже львів’яни зможуть більше довідатися про життя Південної Пальміри. І мовби випереджаючи цю подію, у приміщенні Львівської національної картинної галереї нещодавно відкрилася виставка однієї картини: панно «Біле та Чорне» роботи відомого українського художника і літератора Михайла Жука (1883 – 1964 р.р.) з колекції заслуженого працівника культури України, одеського збирача старожитностей Тараса Максим’юка.
Цікаві та важкі життєві шляхи – як самого художника, так і його роботи, створеної ним у Чернігові у 1912 – 1914 роках. Одним з перших цей твір, іще незавершений, побачив його вчитель та друг Михайло Коцюбинський.
Цікавий і такий факт: ще раніше був опублікований вірш М. Жука:
Білим і чорним
хотів би я бути:
В нічку щоб ясно світить,
Вдень же стояти,
мов велетень скрути, –
В кожному серці боліть.
Загадкове це полотно і за сюжетом, і за композицією, і за колористичним вирішенням. Але одну із загадок, за твердженням Т. Максимюка, вже розгадано: юнак із чорними крилами на панно, що грає на флейті, – Павло Тичина, якому Михайло Жук викладав малювання.
Двічі робота репродукувалося на листівці і в альбомі, але вже наприкінці тридцятих років минулого століття вона зникла з поля зору шанувальників мистецтва.
Вже після смерті Михайла Жука, у 1972 році, картина була придбана Тарасом Максим’юком у родичів покійного художника. Але виставити полотно в ті часи в Одеському художньому музеї не вдалося через… «його дивний сюжет».
Вперше панно у його повній красі та силі було представлене на суд глядачів у тому ж музеї, але через шістнадцять років – у 1988 році. Потім, завдяки допомозі республіканського товариства книголюбів, його було показано в Київському літературному музеї. У 1991 році, до сторіччя від дня народження Павла Тичини, полотно демонструвалося в Чернігівському меморіальному музеї М. Коцюбинського, пізніше – у Київському національному художньому музеї, музеїквартирі П. Тичини, на ІV Міжнародному конгресі україністів у 1999 році в Одесі.
На початку ХХІ століття «Білому та Чорному» судилися нові дороги і нові зустрічі. У 2006 – 2007 роках його побачили жителі Чикаго та НьюЙорка в експозиції виставки «Український модернізм. 1910 – 1930». До речі, воно було єдиним живописним полотном з одеських зібрань.
А сьогодні Т. Максим’юк узяв на себе місію ознайомити із цим видатним твором українського образотворчого мистецтва жителів усіх обласних центрів України. І почався цей складний та цікавий шлях картини із древнього Львова. Виставка супроводжується вітриною з репродукціями картини у книжкових виданнях 1930 – 2010 років, оригіналами афіш попередніх виставок та друкованими матеріалами про самого колекціонера.
