Районний народний історико­краєзнавчий музей, з великою любов’ю виплеканий колишнім учителем­краєзнавцем Юзефом Леонідовичем Клейманом, був урочисто відкритий у 1987 році. Найдавніші його експонати датуються X – XV тисячоліттями до нашої ери.

Після встановлення Радянської влади Любашівка стала центром волості Балтського повіту (1921 р.), з 1923 року короткочасно перебувала у Троїцькому та Ясенівському районах Балтського округу, а з 1926 року – райцентр, якому підлягали частини нинішніх Ананьївського, Савранського та Миколаївського районів. Поступово від Любашівщини відходили села і містечка. Так у 1932 році з її частини було утворено Велико­Врадіївський район, а в лютому 1933 р. відокремилася Савранщина. Старожили розповідають, що савранські депутати на знак протесту проти підпорядкування Любашівці навіть полишали сесійну залу райвиконкому і поступово таки домоглися відокремлення.

Перше любашівське колективне господарство – комуна «Юна творчість» – виникло у далекому 1922 році і об’єднувало 19 незаможних селян. У грудні 1929 року колишні бійці дивізії Григорія Котовського Леонтій Стасюк, Йосип Бровченко, Харитон Рубанський та Іван Кравченко організовують колгосп «П’ятирічку – за 4 роки». У цей же час засновується в райцентрі одна з перших в Україні машинно­тракторних станцій. Завдяки механізації сільськогос­подарського виробництва у 1932 році на поля району вийшли імпортні трактори «фордзони», а у 1934 році хліб уже збирали перші вітчизняні комбайни «Комунар». Врожаї озимих культур зросли до 30 центнерів з кожного гектара.

У 1937 році МТС мала на озброєнні 140 тракторів, серед яких – продуктивніші «універсали» та «ХТЗ».

Разом з чоловіками у далекому 1935 році вправно поралися з новою технікою перші трактористки Т. Бондаренко, Н. Дяченко, Є. Живора, А. Кравченко, Л. Калинчук, А. Хитрук, Є. Нечитайло. До речі, дві останні жіночки після закінчення у 1938 році Березівської школи тракторних бригадирів очолили колгоспні мехзагони.

На початок 40­х років уже працювали елеватор, маслозавод, 3 механічні млини, взуттєва і швейна артілі, 2 цегельні, райпромкомбінат. Деякі громадські будівлі були електрифіковані.

Не слід забувати, що, на жаль, колективізація провадилася репресивними методами. Це призвело до розорення не тільки заможних господарств, а й господарств значної частини середняків, яким не під силу було витримати «тверді» завдання по хлібопоставі. Десятки старанних господарів були піддані репресіям, а їхнє майно забрано в колгоспи.

Відголоском тих подій став голодомор 1932­1933 років – одна з найтрагічніших сторінок в історії українського народу. Тоді було зареєстровано 2071 випадок опухання на ґрунті голоду і 737 померлих. Зрозуміло, що насправді жертв голодної смерті було набагато більше.

У музеї широко представлена експозиція матеріалів періоду Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років, яка розповідає про героїчну боротьбу фронтовиків і народних месників. Тут є особисті речі учасників війни, їхні нагороди, листи, газети, фотокартки, свідоцтва про нагороди, зброя. Чільне місце займають матеріали про Героїв Радянського Союзу любашівчанина Костянтина Микитовича Волощука (1916 – 1945 рр.), уродженця с. Бобрик­Перший Павла Михайловича Улицького (1923 – 1996 рр.) і троїчанина Івана Арсентійовича Чернеця (1920 – 1999 рр.). Останній воював льотчиком­винищувачем і після війни під псевдонімом І. Арсентьєв написав багато книг про воєнне лихоліття.

Після звільнення району від німецько­румунських загарбників 30 березня 1944 року розпочалася відбудова народного господарства. Колгоспники швидко зуміли відновити посівні площі і вирощування хліба. І у 1948 році країна високо оцінила працю трударів, присвоївши високе звання Героя Соціалістичної Праці бригадиру рільничої бригади Дмитру Якимовичу Коломийченку і ланковим­буряківницям Ганні Павлівні Бовкун, Олені Євстафіївні Коломийченко, Надії Федорівні Лук’я­ненко і Ользі Іванівні Любин­ській. До речі, це господарство, перейменоване пізніше у колгосп «Зоря комунізму», виплекало ще двох героїв – голову правління Євгена Лук’яновича Овчара і бригадира комплексної бригади Михайла Григоровича Сухарчука. Про єдину з нині живучих Героїв Соціалістичної Праці О.І. Любинську є цікава інформація у районній газеті «Більшовик Любашівщини» за січень 1951 року – у статті «Окружна перевиборна нарада»:

«…На трибуну піднімається ветфельдшер колгоспу «П’ятирічка – за 4 роки» т. Добудько. Його промова проникнута глибоким патріотизмом і безмежною вдячністю любимому і дорогому Сталіну за щасливе і радісне життя.

– Я закликаю виборців Люба­шівського виборчого округу, – закінчує свою промову т. Добудько, – в день виборів всім, як один, з’явитися на виборчі дільниці і віддати свої голоси за великого зодчого комунізму – товариша Сталіна, за товаришів Молотова, Маленкова, Берію, Хрущова, Мікояна, Кагановича, а також за ланкову колгоспу «П’ятирічка – за 4 роки» Героя Соціалістичної Праці Ольгу Іванівну Любинську, висунутих загальними зборами колгосп­ників нашої артілі».

За радянських часів райцентр перетворився на сучасне селище міського типу, у його підпорядкування 1957 року відійшла частина території Троїцького району. Було побудовано Заплазький цукровий завод, створено ремонтно­транспортне підприємство, цегельний і консервний заводи, коконосушарку, сільгоспхімію, тваринницькі ферми. На превеликий жаль, сьогодні більшість з них перестали існувати.

Чимало в музеї зібрано матеріалів про розвиток освіти, науки, медицини та культури. Присвячені експозиції воїнам­інтернаціоналістам і ліквідаторам аварії на ЧАЕС.