Нонна Гришаєва – одна із найвідоміших і найпізнаваніших акторок. Її ім'я постійно на устах, її можна побачити в телешоу, у театрі і, звичайно, у кіно. Гришаєва часто буває і у рідній Одесі, а нещодавно вона стала переможницею у номінації «Гордість Одеси» рейтингу популярності людей і подій «Народне визнання–2012». Після вручення премії Нонна Гришаєва погодилася дати інтерв'ю кореспондентові «ОВ».
– Нонно Валентинівно, з перемогою Вас!
– Дякую. Здобути визнання у себе вдома удвічі приємно. Я зустріла багатьох чудових людей, одержала позитивний емоційний заряд. Крім того, я проспівала одну зі своїх нових пісень. Влітку, до речі, випустила свій перший сольний альбом і знялася у кліпі.
– Без пафосу скажу: в Одесі на Вас чекають.
– Я завжди радію будь–якій можливості приїхати до рідного міста. Мені це просто необхідно, а зараз завдяки виставі «Варшавська мелодія» я можу сюди приїжджати набагато частіше. Тут сонце, морське повітря, архітектура старого міста. Люблю одеситів, цих дивовижних і самобутніх людей. У них неймовірне почуття гумору і мова, якою вони розмовляють, буває, вони самі не усвідомлюють, як це смішно звучить.
– Хто подав ідею зіграти у «Варшавській мелодії»?
– Я навчалася в театральному класі одеської школи, а тоді з нами працював режисер Сергій Дубровін. Приїхала на гастролі до Новосибірська, де зустріла Дубровіна і побачила в його театрі назву «Варшавська мелодія». І ми подумали про те, що можна таку виставу поставити в Одесі. Я сама зателефонувала директорові ТЮГу Євгенові Буберу, якого знаю багато років, і сама запропонувала. У підсумку все вдалося. Я сподіваюся, що одесити оцінили нашу спільну роботу. Крім того, мені дуже хотілося допомогти ТЮГу, тому що побачила, у якому жахливому стані перебуває будівля театру. Взагалі я з нетерпінням чекаю можливості вкотре вийти на сцену у цій постановці. Я театр люблю незрівнянно більше, ніж кіно. Додам, що свою першу головну роль у театрі зіграла 10–річною саме в Одеському театрі музичної комедії.
– І все–таки – поговоримо про кіно. У якій картині відбувся Ваш дебют?
– Коли я була ще дитиною, то зіграла епізод в одеській картині «Фотографія на стіні», у якій знімався Дмитро Харатьян. А вже набагато пізніше, у 1992 році, я знову знялася в епізоді у відомій картині «На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон Біч знову йдуть дощі».
– А Вашим першим серіалом став…
– Серіал «Графиня де Мон–соро». Мене запросили туди одразу після вистави Щу–кин–ського училища. До мене підійшла жінка з режисерської групи і сказала: «Дитинко, Ви нам потрібні, приходьте на проби». Мене затвердили на роль служниці Гертруди, і зі мною у цій чудовій картині знялося багато відомих акторів, наприклад, Олександр Домогаров, Олексій Горбунов, Юрій Бєляєв, з якими я періодично зусрічаюся на різних проектах.
– І Ви навіть знімалися в голлівудській картині зі знаменитим Джекі Чаном.
– Так, мені пощастило, я пройшла кастинг у картину «Поліцейська історія 4. Перший удар». Частину фільму знімали в Криму. Роль у мене була не така вже велика, але мені дуже сподобався сам знімальний процес: як у них усе поставлено, організовано.
– Нонно Валентинівно, Ви дуже успішна, затребувана акторка, Вас можна побачити в багатьох проектах. Як Ви всюди встигаєте?
– Усе можна встигнути, якщо бути розбірливим. Адже я одержую дуже багато пропозицій, але від багатьох відмовляюся. Це стосується, передусім, кіно. І я іноді нервую, коли десь по телебаченню йде прем'єра, адже я не знаю, як мене змонтували, який остаточний продукт. Усе залежить від режисера, а я не усім довіряю. Я відмовилася і відмовляюся від величезної кількості проектів для того, щоб мати можливість працювати в театрі. Я погоджуюся тільки на найцікавіші пропозиції.
– Важким був шлях одеситки на російський театральний Олімп?
– Я приїхала до Москви і вступила до «Щуки», після закінчення мені пропонували роботу одразу три московські театри – Ленком, Сатирикон і театр ім. Вахтангова. Я працювала у трупі вахтанговців, багато років грала маленькі ролюшечки, а потім пішли вже серйозніші роботи на телебаченні та у кіно.
– Ну, нікуди ми не подінемося від кіно. Нонно Вален–тинівно, Яку кінороль Ви вважаєте найбільш вдалою?
– Мабуть, на сьогоднішній день – у картині «Служу Радянському Союзу». Це розповідь про по–дії, що передують Великій Віт–чизняній і відбувалися у перші роки війни в одному з радянських концтаборів. Грала головну роль – співачки 40–х років у парі з чудовим актором Максимом Аверіним. Я завжди мріяла про таку роль і вклала в неї всю свою душу.
– А, Вам, до вподоби, серіали чи фільми?
– Мені зараз уже не дуже цікавий великий серіал, такий як «Татусеві дочки». У такому довгому проекті я зараз би не знялася. Так, я знялася вже просто в одному з епізодів у серіалі «Моя прекрасна няня», граючи сестру головної героїні. А в невеликих серіалах і картинах я із задоволенням граю.
– І книжки пишете.
– Так, я написала книжку «Поради дочкам. Татовим і маминим», і присвятила її своїй донечці Насті. У ній я постаралася дати поради дівчатам–підліткам від 13 і старшим. А Настя зробила ілюстрації до книжки, адже вона закінчила художню школу із червоним дипломом. Взагалі у мене все чудово в сімейному житті. Ми з чоловіком ще виховуємо маленького сина Іллю, і я намагаюся йому приділяти більше часу, незважаючи на зайнятість. Для мене родина – це головне.
– Встигаєте відпочивати?
– Обов'язково. Буваю з родиною за кордоном, наприклад, у Єгипті, там просто вражаючі пляжі й море.
– Так, щоб накопичити сили для такого телепроекту, як «Велика різниця», потрібно добре відпочити.
– До цієї програми мене запросив Олександр Цекало, з яким ми разом працювали над різними телевізійними і театральними шоу. Мені подобається цей жанр, адже я пародіювала естрадних зірок ще в далекому дитинстві й мала успіх у рідних та близьких. І багато акторів, зайнятих у трупі «Великої різниці», мої добрі друзі або знайомі. От в Одесі ми провели черговий фестиваль гумору з великим успіхом, а учасники проекту показували просто унікальні номери.
– Яка Ваша остання – на даний час, звичайно, вірю, що будуть нові! – кіноробота?
– Це картина «All inclusive, абоВсе включено! – 2» режисера Едуарда Радзюкевича. Це продовження картини, знятої у 2011 році. Я дуже люблю працювати з цим режисером, якого знаю вже понад 20 років ще за Щукинським училищем.
– Поділіться планами на 2013 рік?
– У мене дуже багато проектів, про які поки що говорити немає сенсу. Але можу попередньо сказати, що один з них буде, можливо, пов'язаний з Одеською кіностудією. Щоправда, конкретно розповідати про це ще зарано, але я сподіваюся, що новий рік принесе багато цікавого. У кожному разі, я хотіла б спробувати себе в якісному музичному кіно, наприклад, такому як «Стиляги» Тодоровського. Мені дуже подобається жанр мюзиклу.
Користуючись нагодою, хочу побажати одеситам: хай усе, про що ви мрієте, збудеться, а якщо свої дії спрямувати у потрібне русло, то все збудеться набагато швидше. І, можливо, уже найближчим часом.
