Відомий російський режисер, письменник і продюсер Володимир Аленіков («Пригоди Петрова та Васєчкіна, звичайні та неймовірні», «Канікули Петрова та Васєчкіна», «Биндюжник і Король» та ін.) за участі міжнародного благодійного фонду «Bright future international» завершив роботу над художнім фільмом «Війна принцеси».
У кінозалі «U–cinema» на Одеській кіностудії відбулася творча зустріч режисера і однієї з акторок, яка брала участь у картині, Тамарою Таною («Феофанія, що малює смерть», «Королі російського розшуку», «Таємничий в'язень») з глядачами. До слова, Тамара – дружина Володимира.
Спочатку кіноманам було показано короткометражний фільм режисера «Політ метелика» (Росія, 2011 р.), у якому одну з головних ролей зіграла Тамара Тана. Потім В. Алейніков показав свою останню роботу «Війна принцеси». Це – своєрідна варіація на одвічну тему «Ромео і Джульєтти», яка розповідає про перше підліткове кохання кавказького хлопчини Карена та російської дівчинки Юльки, яку прозвали Принцесою. Картину знімали майже 12 років, а перші її кадри народилися в Одесі у 1999 році. Усі основні ролі грають діти від 10 до 13 років. Тримісячний добір акторів провадився напередодні зйомок у Москві та Санкт–Петербурзі.
– На превеликий жаль, тема міжетнічної та міжрелігійної ворожнечі болюче гостра у наші дні, коли не тільки в Росії, але й у багатьох інших країнах відбуваються сплески конфліктів на національному ґрунті. На мій погляд, це не тільки актуальна, але й надзвичайно важлива для нинішньої політичної ситуації історія, тому що, в результаті національної ворожнечі, насамперед страждають саме діти. Я переконаний, що така картина може відчутно вплинути на оздоровлення суспільства, на формування морального клімату. Наприклад, на початку 60–х років американський фільм «Вестсайдська історія» дуже вплинув на викорінення міжетнічних конфліктів у США, – підкреслив Володимир Аленіков і додав, що події у фільмі відбуваються на початку 90–х, протягом одного тижня у вигаданому маленькому містечку Рентгені.
– Місто поділене на дві частини двома ворогуючими бандами підлітків. Одна – це місцеві росіяни – «рентгени», друга – «абреки» – біженці з колишніх південних радянських республік – чеченці, вірмени, азербайджанці та інші. Дорослих у картині майже немає. А якщо є, то їх я знімав так, що майже не видно облич, – відзначив Володимир Аленіков, уточнивши, що в Одесі відбувся передпрем’єрний показ.
У фільмі знімалися: Катерина Черепухіна, Карен Геворкян, Лянка Гриу, Наталя Іонова (нині – відома співачка Глюкоза, для якої це була перша велика роль в кіно), Артур Смольянінов, Тамара Тана, Ірина Токарчук та інші.
Арт–директор кінозалу «U–cinema» Ян Юсім додав, що 7 серпня цього року Володимиру Аленікову виповниться 65 років. Протягом тижня в Одесі в залі «U–cinema» відбудеться ретроспектива фільмів, які ще не побували у широкому прокаті.
Після показу, який супроводжувався оплесками численних глядачів, Тамара Тана розповіла нашому кореспондентові, що останнього разу була в Одесі на зйомках картини «Посмішка Бога, або Суто одеська пригода», яку 2008 року також зняв Володимир Аленіков.
– У тому фільмі я зіграла одеситку–екскурсовода Ельвіру. Це був збірний образ. Мені не довелося точно копіювати одеську говірку, щоб це не виглядало якоюсь пародією. Роль вийшла дуже колоритною, і мене навіть номінували на кращу роль другого плану на міжнародному фестивалі акторів кіно «Сузір'я». Що довше тут перебуваєш, то більше вбираєш місцевий колорит, манеру розмови, поведінки. Тому мені дуже приємно знову бути в Одесі. Так чи інакше, але багато фільмів Володимира Михайловича знято або причетних до цьо–го чудового міста. Щодо «Війни принцеси», то ми дуже раді, що саме в Одесі після стількох багатостраждальних років зйомок і судових розглядів, відбувся її перший показ. У цій картині я виконала роль мами головної героїні Юлі, яку чудово зіграла Катя Черепухіна.
– Так вийшло, що в інших режисерів я поки що не знімаюся, – далі сказала Тамара Тана. – Можливо, хтось думає, що у неї чоловік–режисер і, отже, цю акторку є кому знімати. Тому я сама зараз взяла долю у свої руки, закінчила продюсерський факультет Інституту кінематографії і режисерські курси. Я вже встигла зняти одну короткометражку, написати сценарій повнометражного фільму і зараз просуваюся у продюсуванні та режисурі. Зараз, коли я знову приїхала до Одеси, то я оглядаюся на усі боки уже з творчим інтересом. Я по–думую, а чи не зняти тут мою першу велику режисерську картину? Це міг би бути дуже позитивний молодіжний фільм з добрим гумором, який дарує надію на позитив. Але хто візьме сценарій – поки що не зрозуміло. Сподіваюся, що знайдуться такі інвестори і режисери. А якщо зйомки відбудуться в Одесі і за участі Одеської кіностудії, то це буде удвічі приємно.
