У кіно він зіграв понад сто ролей, зокрема у фільмах «Людина з бульвару Капуцинів», «Мері Поппінс, до побачення», «Одіссея капітана Блада», «Тегеран-43», «Вам і не снилося...», «Сніданок з видом на Ельбрус». Дуже елегантний, зовні якийсь нерадянський, відомий – таки так! – радянський і російський актор Альберт Філозов зізнався кореспондентові «ОВ», що замолоду не вмів… вітатися.
– Альберте Леонідовичу, Ви колись говорили, що потрапили у професію випадково. То все-таки хотіли стати актором чи ні?
– Хотів. Але я думав, що з моїми зовнішніми даними не вийде. Тоді ж були такі герої-красені – Стриженов, Бєлов та інші… Вийшло так, що виїзна комісія МХАТ приїхала до Свердловська, нині – Єкатеринбурга, і приятель затягнув мене на приймальні іспити. Мені було 18 років. Я знав деякі вірші, займався в драматичному гуртку у вільний від роботи час. А працював на заводі токарем… Отож, приїхав до Москви, і мене прийняли до школи-студії МХАТ на курс Віктора Станіцина. Досклав тільки загальноосвітні іспити. Москва та москвичі мені відразу дуже сподобалися. Жив на стипендію, а вона була дуже маленькою, навіть позичати доводилося. У нас у студії був чудовий актор Валентин Нікулін, він любив джазову музику, грав на фортепіано. І мене залучив до цього. Я розбирав довго й нудно різні твори, вивчив напам'ять першу частину «Місячної сонати» Бетховена. При цьому, зізнаюся, залишався малокультурною людиною. Я не розумів, як вітатися, хто перший подає руку. Для мене це був темний ліс! Я цього навчався – бути інтелігентним і дотримуватися правил етикету.
– У театральному середовищі популярна фраза: «Артист мусить бути голодний». Ви згодні?
– Буває по-різному, когось голодний стан тільки озлоблює. Адже коли на людину звалюється багато неприємностей, вона стає зліша. Тут головне, щоб поруч були вихователі. Але бути ситим артистом теж погано. Ми ж були молодими й голодними, їсти хотілося дуже, але цілком віддавалися професії. І нам пощастило, бо у школі-студії МХАТу були чудові педагоги. Вони виховували нас своєю поведінкою.
– У радянські часи були актори й письменники – дисиденти. А Ви таким ніколи не були?
– Ні. Ми були цілком зайняті роботою. От курс за нами, де вчився Володя Висоцький... Вони були справжні борці, іноді закривали двері просто під час лекцій і Висоцький співав пісні Андрієві Синявському, який у нас теж викладав. Я ж зрозумів одне – людина в театрі мусить займатися театром.
– Яка була Ваша перша велика роль у кіно?
– Найперша робота була в 1960 році – це епізод у картині «Іспитовий термін», де я зіграв комсорга на суботнику. Там грали Олег Єфремов, Євген Урбанський, Олег Табаков, В'ячеслав Невинний. Які імена! А от перша велика роль була набагато пізніше на «Мосфільмі» – в картині «Посвідка на мешкання». Я зіграв лікаря-психіатра, який під час туристичної поїздки залишився за кордоном. Почали знімати 1970 року, а тоді це була нова тема для радянського кіно, і її із труднощами пробивали. Такого й уявити не могли, що комусь не подобається жити в нашій країні! Багато переглянули різних молодих артистів. Асистентка режисера ходила по театрах і розглядала портрети акторів, що висять у фойє, і чомусь саме моє обличчя здалася підозрілим. Мене викликали на «Мосфільм» і режисер сказав: «Це він» – і годі! А знімали картину за кордоном, у Східному Берліні. До речі, потім багато які автори картини назовсім виїхали із країни, а я залишився – і не шкодую.
– З яким режисером Вам працювалося найкомфортніше?
– Це Анатолій Васильєв. Зараз ми не працюємо разом, він не в Росії, на жаль... Часи змінилися. Зараз ми будуємо капіталізм. Раніше молода людина в театрі йшла поступово до ролей, а зараз хоче відразу головну роль і успіх, і гроші. Ніхто не хоче чекати.
– Хист артиста можна здобути з роками?
– Ні. Це, на мій погляд, від народження. Я дуже шкодую, що мені й зараз цього хисту бракує. Мені просто пощастило з учителями, і я дещо навчився лицедійству – це коли людина живе граючись, і це щасливе відчуття. Взагалі я дуже поважаю справжніх акторів, які грають від душі.
Довідка «ОВ»
Альберт Філозов народився 25 червня 1937 року у Свердловську. Має українське коріння по материнській лінії. Здобув професію токаря, працював на заводі «Шарикопідшипник». В 1955 році був прийнятий виїзною комісією до Школи-студії МХАТ. Закінчивши навчання в 1959 році, сезон 1959-1960 рр. пропрацював у Московському драматичному театрі ім. Станіславського. В 1960-1961 рр. служив у театрі імені Єрмолової. В 1961 році був призваний до армії, відслужив два роки в саперному батальйоні. В 1963-му повернувся до Московського драматичного театру ім. Станіславського (у якому формально значився до 1990 р.). З 1989-го став грати у виставах московського театру «Школа сучасної п'єси». В 1991-1995 рр. був майстром (разом із Арменом Джигарханяном) акторського курсу у ВДІКу. Кілька разів приїжджав на зйомки до Одеси зокрема в серіалі «Перлина біля моря».
У 2007 році дебютував як режисер, поставивши разом із Ольгою Гусилетовою п'єсу «2+2=5».
Заслужений артист РРФСР. Народний артист Росії.
Сьогодні актор працює у «Школі сучасної п'єси» у режисера Йосипа Райхельгауза, багато знімається в кіно.
