Кіра Ісааківна Майденберг-Тодорова. Уява послужливо намалювала солідну даму середніх років – типову одеситку з неповторною говіркою та непояснимим майже театральним шармом. Я помилилася. Кіра Ісааківна, з якою довелося познайомитися – молода елегантна жінка. Виразні очі, життєствердний погляд, тепла усмішка. Вона – піаністка, композиторка, викладачка музичної школи, асистентка-стажистка кафедри теорії музики та композиції Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової.
Ім’я дали їй на честь бабусі з материнського родоводу. А ось друга бабуся, доцент консерваторії (сьогодні – музичної академії), прищепила їй любов до музики. Кіра з трьох років почала займатися музикою, а згодом і композицією. Результат – нагороди обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Серед найзначиміших дівчина називає перемогу на Московському конкурсі «Кришталевий камертон», Гранти на міжнародних майстер-курсах у Німеччині та Франції, участь у міжнародному фестивалі в Німеччині, де виконувала свій концерт для фортепіано з місцевим оркестром та диригентом на батьківщині Генделя, у місті Галлі. Цей же концерт піаністка виконувала в Києві з естрадним оркестром під управлінням Миколи Лисенка, праонуком знаменитого композитора і класика. Брала участь у міжнародних майстер-курсах, які проходили в Києві. Твори К. Майденберг-Тодорової звучать на численних фестивалях в Одесі, Києві, Харкові. Серед нагород виділяє і премію Одеської обласної ради, як одній із представниць талановитої молоді за особливі заслуги у сфері музичного життя.
– Премію ще не витратила. Хочеться подякувати за те, що оцінили мій внесок. Кошти використовую на продовження вдосконалення себе як музиканта.
– Багато це чи мало?
– Якщо розцінювати премію, як підсумок творчої діяльності та розподілити її на 24 роки музичної кар’єри, то не так вже й багато виходить (сміється). Але важливо, що молодь підтримують. Повірте, вона бачить це й цінує.
– Кіро, у Вас молода та дружна сім’я. Коли з’явиться дитина, чи захочете Ви, щоб син або донька пішли Вашою стежкою?
– Не секрет, що професія музиканта не найбільш оплачувана. Але якщо в дитини будуть проявлятися здібності, звичайно, ніхто проти їх подальшого розвитку заперечувати не буде. Нікому ще музика в житті не заважала.
– Але…
– Взагалі-то, перспективи є і у виконавців, і в оркестрантів. У нас є куди йти працювати. Це й Одеський національний академічний театр опери та балету, симфонічний оркестр нашої музичної академії, Національний одеський філармонійний оркестр. Гірша ситуація з композиторами. Їм необхідно працювати на ім’я і у той же час, заробляти на хліб речами, скажімо так, приземленішими. Дуже рідко надходять солідні урядові замовлення, або щось у подібному роді. Мені пощастило: я викладаю в музичній школі, перебуваю при кафедрі. Спасибі викладачам, які розгляділи в мені талант і відкрили дорогу.
Композиторам же, у більшості випадків, дуже складно бути затребуваними.
– Ви маєте на увазі, що не потрібні вони нині в Одесі, в Україні, у світі?
– Взагалі, будемо виходити з постулату про те, що мистецтво вічне, а усе інше – тимчасове… За кордоном підтримка культури та мистецтва – значимий чинник громадського, соціального та й політичного життя. Постійно провадяться різні акції, фестивалі. Дуже великі дотації надходять від держави.
– Тобто мистецтво – там не данина моді, а постійна складова способу життя?
– Цілком вірно. У нас же мистецтво способом життя можуть назвати лише ті, хто ним займається. Вони справді цим живуть, не звертаючи уваги на розміри зарплат та інші труднощі. Я рідко буваю за межами музичного світу, тому знаю, як ці люди уболівають за мистецтво.
– Вам не прикро, маючи талант, працювати в музичній школі, асистентом на кафедрі?
– Працювати в школі не прикро, адже величезна частина моїх заслуг починалася саме в її стінах. Тут мої учні, яким я передаю свої знання. З ними росту і ці діти – показник мого зростання.
Асистентство на кафедрі? Ви знаєте, можливість працювати в академії – це вже велика честь для мене. Тут я також постійно розвиваюся. Працюю над дисертацією. Вона стосується, звичайно ж, музики, нових віянь у цьому напрямі. Я пишаюся тим, що працюю в закладах, з яких починалося моє життя як творчої одиниці.
