Існує така думка: мовляв, художні твори зараз ніхто не читає, і література нині нікому не потрібна. Та все-таки видаються нові книжки, їх читають. Цими днями у прес-центрі Українського клубу Одеси відбулася презентація нового роману відомого українського письменника Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст». Сам автор називає цей твір «довільним посібником з геопоетики та космополітики».
На презентацію прийшло чимало прихильників, більшість складала молодь.
Письменник вважає, що «бути космополітом – це бути відкритим до чужої культури і реальності». Можна сказати, такий підхід позбавляє читача певних штампів, які склалися у суспільній свідомості. У «Лексиконі...» вміщено 111 історій про 111 українських міст, які так чи інакше справили враження на автора. Міста у книжці розташовані за абеткою. Твір отримав досить неоднозначні відгуки, оцінки як від читачів, так і від критиків. Останні взагалі присудили «Лексиконові...» антипремію «Золота бульба», хоча багатьох людей книжка не залишила байдужими. Під час зустрічі читачі навіть запитували, чи не була ця «нагорода» своєрідним чорним піаром для книжки. На думку письменника, піар взагалі завжди присутній у нашому житті (хоча б та сама презентація). Однак автор дуже негативно ставиться до «розкручування» негативних емоцій через використання різного роду «компромату».
«Лексикон інтимних міст» – своєрідний експеримент. Автор зробив спробу подолати прив’язаність твору до певного часу, у романі описуються події на межі ХХ та ХХІ століть. Через це інколи важко вловити суть, намагаючись знайти поєднання місця та часу. Але, як зазначив прозаїк, це не та книжка, яку потрібно обов’язково читати від початку до кінця у певному порядку. Це твір, з яким можна знайомитися з будь-якої сторінки. Навіть сам автор жартома промовив: він «знає тих, хто прочитав книжку повністю, але сам до них не належить». Звичайно, не всім такий новаторський підхід припав до душі. Проте схвальні відгуки у всесвітній мережі (та й на самій презентації) переконують, що «Лексикон...» не можна назвати примітивною книжкою. Один із читачів, звертаючись до письменника, висловив таку думку:
– Люди, які не зрозуміли твір, не зрозуміли Вас як постмодерніста.
Чимало людей висловлювали позитивне ставлення, причому аргументи практично не повторювались. І це мимоволі викликало бажання прочитати «Лексикон…» Андруховича. Цікаво, чи виникне таке бажання у вас?
