Свій 75-річний ювілей відомий український письменник і громадський діяч Дмитро Шупта, який вже багато років живе в Одесі, ознаменував вагомим творчим доробком.
До сорока з лишком поетичних збірок (лірика, вірші для дітей, сатира і гумор, переклади), написаних раніше, торік він додав дві нові книги – «Турецький вітер» і «Зелені ріки зріючого літа». Обидві схвально сприйняті як шанувальниками поетичного слова, так і широкою літературною громадськістю. Перша з них – ще одне ствердження Д. Шупти як поета зі своєю оригінальною філософією світосприйняття і вишуканою естетикою написання творів, де знаходиться місце майстерній ритмомелодиці і римі, метафоричності й афористичності.
Теплий турецький вітер
Серпень над морем гойдає.
Літо на крилах вітру
З пляжів моїх відлітає.
Що ж стосується другої книги – «Зелених рік зріючого літа», то вона стала помітним явищем не лише в літературному житті нашої країни, але й сусідньої Болгарії, оскільки є антологією сучасної болгарської поезії у перекладі українською. Ще п’ять десятиліть тому, будучи студентом, Дмитро Шупта, з-поміж усього іншого, зацікавився культурою братнього народу. Він почав перекладати твори як класиків, так і сучасних представників болгарського поетичного слова. Вже у перших збірках Д. Шупти знаходимо присвяти Христо Ботєву, переклади віршів Веселина Ханчева та Матея Шопкіна. До антології «Зелені ріки зріючого літа» увійшли твори двадцяти кращих сучасних болгарських майстрів. Таких, як лауреат багатьох літературних премій, автор 22 збірок, чотирьох романів, вшанований за гуманізм у творчості американським Біографічним інститутом Атанас Стоєв, а також Рада Александрова, Георгій Белєв, Дімітр Христов, Іван Цанєв, Іван Мітєв.
Характерним для Дмитра Шупти – перекладача є те, що, працюючи не з підрядниками, а з оригіналами, він намагається щонайповніше зберігати стиль того автора, якого перекладає, його віршований розмір, образну систему, максимально використовуючи при цьому можливості українського слова. Тобто знаходить те, що передає всю багатобарвність, мелодійність, мудрість болгарської поезії засобами української мови.
Якщо все раптом позмовкає,
То ми неждано почуєм кроки тіней,
І вії змежених повік
Звучатимуть для нас, як дві тарілки мідні.
Ми чутимем, як утікають вгору віти,
Почуємо давно забутий сон,
І мрії виноградників збагнем,
Що зачекались збирачів врожаю.
(Георгий Белев)
Ще й досі в борознах далеких
Матері наші трудяться вдатно.
Водиці нап’ються із глека
І знову їм дня недостатньо.
Шалене сонце пече їх, зморених,
Дерева у спеку й ті послабли.
І мотики тягнуться, наче корені,
Від землі до рук огрубілих.
(Марин Георгиев)
Хмаринко-мандрівнице, йди повечеряти…
Біля невисокої софори
З нами сядь і підігни коліна,
І з шматочком хліба проковтни
Довгий шлях свій від трави до зір.
Є щось у нас, що непідвладне слову,
Насущніше за наш насущний хліб
(Для журавлів – зерно або хвоїнка).
І все ж усяку крихітку життя
Порівнюєм ми з крихіткою хліба.
(Борислав Геронтиев)
Як бачимо з прикладів, і українцеві, і болгарину однаково зрозумілі та духовно близькі опоетизовані образи виноградників, «що зачекались збирачів врожаю»; матерів, які «трудяться вдатно», і яким «дня недостатньо»; хмаринки-мандрівниці, котра невимушено долає свій «довгий шлях від трави до зір»; зрештою – просте і водночас глибоке народно-філософське узагальнення про те, що «усяку крихітку життя порівнюєм ми з крихіткою хліба». І треба бути саме Дмитром Шуптою, так як він любити і знати рідне слово, тонко і ніжно ставитися до нього, аби, використовуючи всі його невичерпні можливості, передати на вербальному рівні характер та ментальний колорит іншого – хоча й братнього – народу. А свідченням шани й поваги до його перекладацької роботи над антологією є той факт, що болгарські колеги Дмитра з Варненської письменницької організації висунули його на здобуття престижної на їхній батьківщині відзнаки «Срібне перо».
Кмет (мер) міста Свєті Влас Іван Ніколов, дізнавшись про рішення варненських письменників, надіслав нещодавно Дмитрові Шупті теплого листа такого змісту:
«Я і жителі Свєті Влас з почуттям вдячності згадуємо Вашого чудового вірша, присвяченого Христо Ботєву, якого Ви прочитали, перебуваючи на наших урочистостях з нагоди Дня Ботєва. Запевняю Вас, що в той момент всіх нас переповнювало істинне почуття національної гордості. Пишаємося й тим, що Ви, наш гість, переклали чудовою українською літературною мовою та видали в Україні найповнішу антологію болгарських поетів, відкривши тим самим нові сторінки культурних зв’язків між нашими країнами.
З великим нетерпінням чекаємо на Вашу нову книгу поезій «Болгарська підкова», яка, поза всяким сумнівом, стане ще одним цінним внеском у подальший розвиток дружніх взаємин між Болгарією та Україною».
