Народженням дитини назвав вихід у світ книжки «Бессарабські болгарські трагедії» Степана Сербінова шеф-редактор газети обласної ради «Одеські вісті» Іван Нєнов. Справді написання і підготовка книжки до друку було справою тривалою і копіткою. Однак, автор все-таки не залишив ідею відкрити для читачів нові сторінки історії Бессарабії, які передавалися досі від покоління до покоління в усній формі.
Презентація видання «Бессарабські болгарські трагедії» відбулася в редакції газети «Роден край», де Степан Миколайович часто публікував свої статті, що лягли згодом в основу книжки нарисів і новел. На презентації були присутні начальник відділу національностей та релігій управління культури і туризму облдержадміністрації Олена Петрова, головний редактор газети «Одеські вісті» Євген Блінов, друзі й шанувальники таланту автора. Вітання з нагоди виходу книжки надіслав авторові Надзвичайний і Повноважний Посол Болгарії в Україні Красимір Мінчев.
– Це не перша книжка про життя бессарабських болгар, видана за участю нашої редакції, – підкреслила головний редактор газети «Роден край» Дора Костова, – і, будемо сподіватися, не остання. Вона надрукована невеликим тиражем, але вже зараз помітно, що людям цікава історія болгар-переселенців, і вони із задоволенням читають такі дослідження історичного характеру, написані бессарабцями. Саме тому в міру сил далі видаватимемо збірки віршів, оповідань, статей наших авторів.
Багато слів було сказано на адресу
С. Сербінова. Найціннішими для автора, за його словами, була вдячність читачів, більшість з яких добре пам'ятають події, описані в книжці. А дякували вони за правду, яку багато років від них приховували. Сльози блищали на очах у тих, хто разом з автором згадував, як в одному болгарському селі у присутності жителів руйнували церкву, у другому – від голоду помирали цілі родини, оскільки представники влади вилучили все зерно. Ці та інші епізоди із життя бессарабських болгар передаються через колоритні образи головних героїв нарисів і новел. Як підкреслювали присутні, кожен читач згадає щось своє: хтось знову побачить бабусю, хтось – прадіда, хтось просто згадає розповіді родичів і сільських старожилів про добре і погане, трагічне й комічне, словом, про все, чим наповнена двохсотлітня історія життя й діяльності болгар-переселенців на південному заході Одещини.
