Підкажи дорогу, ГІСе

Серед ярличків робочого стола в комп’ютері або смартфоні трапляються лінки на програми, що допомагають зорієнтуватися в плетиві незнайомих вулиць. Буває, навіть для визначення свого розташування в постійно мінливих рисах рідного міста потрібно скористатися підказками. 

Програми орієнтування постійно розвиваються, «омолоджуються». Тим часом «батькам» цілої плеяди навігаторів-провідників – Географічним інформаційним системам (ГІС) скоро виповниться 50 років. 

Починалося все наприкінці 50-х – у середині 60-х років ХХ століття. Під керівництвом ученого Роджера Томлінсона група молодих фахівців із метою інвентаризації родючих земель і лісів Канади створила географічну інформаційну систему ресурсів країни. 

Зараз ГІС – уже звична для сучасної людини річ. Але уявіть, що географічні дані про рельєф місцевості, клімат, рослинність, ґрунтове покриття й автомобільні дороги, що містяться у вашому планшеті, 30-40 років тому обійняли б декілька величезних паперових карт. 

У той час за допомогою малопотужних комп’ютерів розроблялися моделі просторових даних, способи зберігання та кодування, автоматизація картографування. Розпещена електронними новинками сучасна молодь ледве уявить собі тодішні рулони паперу з картографічною інформацією.

Втім, геоінформаційні технології не обмежуються розробкою карт для орієнтування. ГІС – ширше поняття, що означає методи й засоби вирішення різних завдань із використанням просторово координованої інформації.

В Одесі цією темою зацікавилися на геолого-географічному факультеті ОНУ ім. І.І. Мечникова. У життя цього колективу поняття «ГІС» увійшло в 1992-93 роках. Одеським Томлінсоном по праву можна назвати доктора географічних наук Генріха Івановича Швебса (1929-2003), який зумів належно оцінити важливість новинки в навчанні майбутніх фахівців-географів. З його ініціативи до навчальних планів був упроваджений курс викладання основ геоінформаційних систем. Водночас на базі факультету було створено першу в Україні навчальну ГІС-лабораторію для проходження практики, написання курсових і дипломних робіт. 

Розвиток тривав, на факультеті вже читалися навчальні курси з ГІС-дисциплін, а 2001 року з’явилася нова спеціалізація «Геоінформаційні системи і технології». Доктор географічних наук Олександр Світличний, доцент Сергій Плотницький і група інших викладачів розробили методичні посібники та підручники, зокрема «Основи геоінформатики», затверджені Міністерством освіти України. 

Університетська ГІС-лабораторія має хороший виробничий стаж. Учені працювали в серйозних проектах, зокрема й щодо вивчення вторинного перерозподілу тривких радіонуклідів цезію-137 і стронцію-90, що потрапили в ґрунт Київської області після Чорнобильської аварії. Для одного з районів Одеси студенти, використовуючи найпередовіші програми, розробили план оптимізації дорожнього руху та вуличного освітлення.

Ніхто не стане сперечатися про потенціал ГІС-технологій у навігації та тривимірному відображенні місцевості, проектуванні систем зрошування та прогнозуванні просадів міської території. Але водночас одеські географи постійно потребують оновлення апаратної та програмної частини. А головне – нового погляду держави на розкриття можливостей щодо розвитку ГІС-технологій у всіх сферах діяльності. Загалом відставання України щодо їх упровадження вимірюється роками. На жаль, у процесі традиційного руху «так-сяк, абияк» забувається азбучна істина прогресу: хто не зробив крок уперед, буде відкинутий на два кроки назад.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті