«Просвіта» на рубежі XIX і XX століть зробила чимало в плані відродження і подальшої популяризації української культури в Одесі. Одним з найяскравіших представників цього товариства на Півдні України був історик Михайло Федорович Комаров. Нині відзначається 170 років від дня народження.
Він народився 11 січня 1844 року в селі Дмитрівці Павлоградського повіту Катеринославської губернії. 1867 року закінчує гімназію в Катеринославі і вступає на юридичний факультет найдавнішого в Наддніпрянській Україні Харківського університету. Після успішного завершення навчання працює нотаріусом, присяжним повіреним, адвокатом у Києві, Умані, і нарешті – в Одесі, куди приїхав з родиною восени 1887 року. Майже одразу ж стає членом українських напівлегальних організацій, що існували на той час у місті. Саме в Південній Пальмірі талант М. Комарова як громадського діяча і популяризатора науки розкрився найбільшою мірою.
У 1880 – 1890-х роках М. Комаров брав участь у діяльності Одеського слов'янського доброчинного товариства імені св. братів Кирила і Методія, що існувало протягом майже півстоліття. Як людина певних поглядів, він пропагував їх. Зокрема, критикував деяких членів товариства за острах провадити народні читання українською мовою. Адже за це могли звинуватити у сепаратизмі. Хоча уже було чимало офіційно виданих і визнаних творів українською мовою, авторами яких були Котляревський, Шевченко, Гребінка, Квітка-Основ'яненко, Франко та інші письменники. У цілому ж він підтримував діяльність товариства, щоправда, відзначаючи його обмеженість і поміркованість. М. Комаров послідовно виступав за взаємне пізнання слов'янських народів, їх вільний розвиток, вважаючи українські землі об'єднавчим центром для усіх слов'ян.
Після створення одеської «Просвіти» М. Комаров стає активним членом цієї організації, хоча й не входить спочатку до числа її керівників. Він виступає автором і упорядником багатьох книжок і брошур. Друкування матеріалів «Просвіти» відбувалося переважно у друкарні Фесенка. У цілому бібліотека «Просвіти» була до певної міри дітищем Михайла Комарова. Він активно трудиться над українською бібліографією, бере участь у створенні українсько-російського словника, пише статті, нариси, повідомлення, веде цікаве і інтенсивне листування. Зокрема, серед адресатів його листів – Іван Франко і Леся Українка, Михайло Грушевський і Дмитро Багалій. З листів можна почерпнути безліч цікавих подробиць, деталей, відчути колорит епохи, хвилювання і тривоги інтелектуалів початку XX століття.
А що ж його дітище – бібліотека? Після закриття «Просвіти» вона перейшла до створеного у 1911 році «Українського клубу». Щоправда, частина з більш ніж трьох тисяч книжок назавжди втрачена. Михайло Комаров був справжнім сподвижником і часто просто віддавав із труднощами зібрані твори читачам, які їх не повертали. Внесок М. Комарова в розвиток української культури в Одесі вже досить добре вивчений. Історики і краєзнавці присвятили йому чимало публікацій.
Основні його наукові праці стосувалися фольклористики та історії козацтва. Однією з перших робіт цієї серії була стаття про Саву Чалого в «Екатеринославских губернских ведомостях» у 1865 році. М. Комаров усе життя старанно збирав фольклор, думи і сказання про козаків, видавши в популярній і доступній формі свої думки в книжці «Оповідання про Богдана Хмельницького».
Багатою і різноманітною була власна бібліотека М. Комарова. Багато авторів вважали за честь подарувати йому свою нову книжку. За підрахунками дослідників зараз є не менше 105 примірників з дарчим написом Михайлу Комарову.
