На гагаузьких фольклорних святах, коли на сцену виходив житель села Котловина Василь Узунов і починав читати свої байки, аудиторія падала від сміху. Глядачеві, який не знав гагаузької мови, залишалося тільки шкодувати і спостерігати за тим, як люди, тримаючись за боки, регочуть до сліз!.. 

Тепер кожен може оцінити хист самобутнього поета: вийшла збірка Василя Узунова «Kalbim» («Моє серце») російською і гагаузькою мовами. На жаль, автор не дожив до цього щасливого дня…

До книжки увійшли 60 творів. Що цікаво, в дитинстві мову Пушкіна уродженець гагаузького села Котловина зовсім не знав, але опанував її настільки глибоко, що читач може тільки дивуватися точним римам, майже бездоганному віршованому розміру, а також щирості та глибині думок автора. 

Організацію видання книжки взяла на себе художній керівник Котловинського будинку культури Ніна Дейнека, яка добре знала Василя Узунова за життя. Їй допомогли спонсори й односельці. 

– Василь Георгійович помер так, мов свічку задули, – зупинилося серце. Це сталося 4 вересня 2012 року – за кілька годин до його 51-го дня народження, – розповідає Ніна Іванівна. – Незадовго до цього його син Сергій знайшов в інтернеті однофамільця – Олексія Узунова. Юнаки стали листуватися і скоро з'ясували, що вони не однофамільці, а… діти одного батька. Олексій, нікого не попередивши, накупив подарунків і рано вранці 5 вересня 2012 року приїхав до Котловини, щоб привітати батька із днем народження й заново познайомитися з ним. Усю дорогу він думав, про що буде говорити з батьком, як назве його татом, мріяв сходити з ним на риболовлю, розповісти про свої успіхи… Але біля будинку батька Олексій побачив схвильованих селян... Отож, хлопець поспішав на день народження тата, а приїхав на його похорон. 

До честі котловинців треба сказати, що вони гідно цінували талант Василя Узунова за його життя. Широко відзначався 50-річний ювілей поета, з яким його вітали не тільки односельці, але й представники всеукраїнського, обласного та районного гагаузьких національно-культурних товариств. А 28 серпня 2012 року, на святкуванні 200-річчя Котловини, Узунову було присвоєно звання «Національне надбання».

Презентація книжки стала посмертною даниною поваги до творчості талановитого сина гагаузького народу. 

Много лет я иду в Гималаи,

Меня манит к себе Эверест.

А дойду ли туда, я не знаю,

Чтоб увидеть 

Всевышнего перст,

Указующий в звездное небо,

На скопления дальних миров.

Я иду без воды и без хлеба,

Босоногий, без пышных 

даров…

– Василь Узунов ніде не навчався літературної майстерності, і тим дивовижніший його феномен, – сказав на презентації книжки член Ренійського літературного клубу «Джерела» Олександр Кокалко. – Такі таланти справедливо називають «самородками». У ньому немає нічого штучного, «зробленого», фальшивого. У ньому все – справжнє…