18 листопада минуло 95 літ від дня народження Івана Михайловича Дузя, доктора філологічних наук, відомого письменника.
Фронтовик, учитель Волочиської середньої школи, журналіст, дослідник української літератури і театру, вихователь кількох поколінь філологів у Одеському університеті імені І.І. Мечникова – такі віхи життя І.М. Дузя. Сьогодні ми хочемо згадати про Івана Михайловича як про цікаву, добру людину. Подивимося на професора Дузя крізь призму ставлення до Тараса Шевченка.
Якось він розповів мені про перебування Великого Кобзаря у Кам’янці-Подільському. Професор назвав мені прізвище Чуйкевича. Петро Чуйкевич навчався у Київському університеті. Дружив з Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Осипом Бодянським. 1843 року познайомився з автором книжки «Кобзар», що стала володаркою сердець усіх справжніх українців. Петро Омелянович Чуйкевич після університету вчителював у Кам’янці. 1846 року до міста над Смотричем приїхав Шевченко. За дорученням Київської археологічної комісії він змальовував по містах і селах пам’ятки старожитностей. Зустріч для обох була дуже приємною. Вчитель записав до альбома випускника Петербурзької академії мистецтв кілька народних пісень. Ці пісні Шевченко згадує у повістях «Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали».
– Цей факт Ви, Іване Михайловичу, десь обнародували?
– Коли готувалася до ювілею наукова біографія Шевченка. Вона вийшла майже 30 років тому. Подарувати її не зможу. Кілька примірників цієї колективної праці є в Науковій бібліотеці університету і в «Горьківці».
– А які твори Кобзаря Вам найбільше до душі?
– Де звучить його голос пророка. Шевченкові належить виняткова роль у згуртуванні передових сил української нації, формуванні й розвитку національної свідомості.
Кобзар часто звертався до минувшини, але його думки спрямовані були у майбутнє. – Та це вже я тобі лекцію читаю, – усміхнувся Іван Михайлович.
– А ще наш Кобзар неперевершений сатирик і гуморист.
– От-от… Коли я писав книжку про Остапа Вишню, то згадував і про Шевченка. Павло Михайлович Губенко (тобто Остап Вишня) часто вдавався до ремінісценцій із Шевченкових творів (у гуморесках «Універсал», «Зоре моя вечірняя»). У статтях «Імені Шевченка» та «Славних прадідів великих правнуки погані» він осуджував тих діячів, хто невірно трактував ідейне спрямування творів Кобзаря.
– Іване Михайловичу, я знайомий з багатьма Вашими вихованцями. Вони працюють у Києві, Одесі, у районних центрах, у сільській глибинці. Мені розповідали, що Ви багатьох студентів, звинувачених у націоналізмі, рятували, повертали на навчання, всілякими способами давали шанс закінчити університет.
– Було таке. Але не всім вдавалося допомогти. Далеко не всім.
Одного разу зайшлося про педагогіку. Ця тема була мені близька, бо моя мама понад 30 років пропрацювала вчителькою на селі. Не менше викладацького стажу було й у Івана Михайловича.
Дійшли й до Шевченка.
– Його безпосередня педагогічна діяльність виявилася у виданні й поширенні «Букваря южнорусского», – нагадав мені професор. – Поетові думки про суспільне виховання, про відповідальність батьків за дітей перед суспільством пронизують усю його творчість. У повісті «Капитанша» Шевченко писав: «Человек трудолюбивый, по-моему, самый счастливый человек на свете, особенно если труд его имеет такую возвышенную, такую благородную цель… Завидую и всегда буду завидовать тебе, счастливый благородный труженник».
Іван Михайлович узяв зі столу окреме видання «Кобзаря» і задумливо промовив:
– Велике значення у навчанні й вихованні, на думку Тараса Шевченка, мало художнє слово, мистецтво. Усією творчістю поет прагнув надати «словам святую силу – людськеє серце пробивать», щоб слова «огнем невидимим пекли замерзлі душі», «щоб слово пламенем взялось, щоб людям серце розтопило».
Іван Михайлович якось посмутнів, став зовсім не схожий на скептичного й іронічного Дузя, і тихо промовив:
– Хто знає, скільки ще проживу. Відчуваю, що недовго. Запам’ятай ці рядки Шевченка:
Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові –
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву…
…Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.
– Мені здається, грядуть великі зміни. Залишайся таким, який ти є, яким тебе виховала твоя мама-вчителька. Її, мабуть, теж любили учні.
…Іван Михайлович запросив мене в гості. На письмовому столі в кабінеті лежали його статті: «Естетика праці у творчості Т.Г. Шевченка», «Одеська дожовтнева преса про «Кобзаря».
– До виступу готуюся, – пояснив професор. – До Шевченкових роковин.
Більше не зустрічалися…
Рубрика:
Выпуск:
