Тема кохання, ніжності, прихильності – одна з тих, які залишаються актуальними в усі часи та епохи. Здавалося б, що нового тут можна ще сказати? Та, переглядаючи п’єсу «РоздІлові» українського письменника Сергія Жадана, переконуюсь, що тему цю далеко не вичерпано.
Увазі одеситів її запропонували у приміщенні Палацу моряків.
На сцені – музика, танець, драма та поезія. Гра світла, тіней, інтонацій. Рядки, що зачитує в мікрофон сам автор, і які оживають відповідним відеорядом на екрані – вмираючи і знову народжуючись вже з новим сенсом. Уривки з книжки «Месопотамія» та з різних поетичних збірок органічно вибудовуються у щось незвичне і цілісне.
«РоздІлові» – це листування між Ним та Нею. Месопотамія для Жадана – це його рідний Харків. Місто, як і прадавня територія, лежить між двома ріками. І це «між» сповнене щоденними пристрастями: так було тисячі років тому, так і зараз.
Це історія кохання двох людей, яким, можливо, ніколи не судилося зустрітися. Але закохані, навіть не маючи можливості бути разом, відчувають одне одного так, наче між ними не існує жодних меж. В ролі Нього виступає сам автор з уривками зі своїх творів, у ролі Неї – зображення на екрані. Ті самі живі рядки, й танець у стилі контемп. Надзвичайно пластична австрійська виконавиця Андреа Марія Хандлер виражала те, що розуміється без слів. Поезія та проза, музика та відображення на екрані створювали неповторну атмосферу занурення у вічність. Тут присутні сучасні технології, але немає жодної штучності.
Вистава весь час трансформується. Сергій зі своєю командою постійно щось змінює та вдосконалює.
– Це живий проект, а не усталена форма, яка виникла і завмерла, втративши якийсь нерв, – говорить автор. – Ми постійно працюємо. Навіть одеська версія відрізняється від версії, яка місяць тому була показана у Харкові.
«РоздІлові», на думку Жадана, в основному цікаві молодим людям, які мають багато запитань і шукають на них відповіді. Принаймні, саме такі люди приходили на попередні покази. Творцями проекту була відзначена ще така дивна річ: на всіх виставах в різних українських містах завжди присутня певна кількість переселенців зі сходу України.
– Дуже приємно, що вони приходять, не ізолюються, – каже С. Жадан. – Куди б ми не приїхали, чи до Харкова, чи до Києва, завжди приходить невелика кількість переселенців з Донбасу. Перебуваючи в іншому, незвичному для себе середовищі, вони прагнуть віднайти себе в нових обставинах. Потребують спілкування, розуміння та певного «культурного продукту».
Важко не погодитись із цими словами. Навіть у такі скрутні для нашої країни часи суспільство потребує не тільки якихось героїчних творів, але й делікатних ніжності, чуттєвості…
