Залізний комбат із Роздільної

За мужність і відвагу в боях за визволення нашої Батьків­щи­ни від фашизму мої земляки – роздільнянці С. Болгарін, О. Щербаков, О. Поддувашкін, В. Бабій і С. Артеменко – удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Причім Артеменко – двічі. Про нього й хочу розповісти…

Степан Єлизарович народився 1913 року в селі Малинівка Іванівського району у великій селянській родині. Відслуживши строкову службу в лавах Червоної Армії, 1937 року він іде на роботу до Роздільнянського райвідділу міліції на посаду дільничного уповноваженого. У серпні 1941 року знову призивається до лав Червоної Армії, і вже у вересні, ставши кулеметником, вступає у свій перший бій під Харковом. У цьому бою гине командир взводу, і Артеменко приймає командування на себе. Атаки супротивника йшли одна за одною, але підрозділ виконав наказ і захистив свій рубіж. Артеменко був нагороджений медаллю «За відвагу» і призначений на посаду командира взводу із присвоєнням офіцерського звання молодший лейтенант.

Пізньої осені 1941 року в одному з боїв Степан Єлизарович був поранений, а після повернення з госпіталю до рідної частини призначається командиром десантної роти.

У 1942 році фашисти намагалися взяти реванш за свою зимову поразку під Москвою, спрямувавши головний удар на Сталінград. Одна із частин Червоної Армії потрапила там в оточення. Артеменко одержує наказ силами свого підрозділу пробити пролом і вивести людей із котла. Докладаючи неймовірних зусиль, проявивши спритність і кмітливість, рота виконала наказ, і оточення було прорвано. 

Після цього, закінчивши курси перепідготовки при штабі армії, Артеменко призначається на посаду командира батальйону 447-го полку 397-ї стрілецької дивізії. Із цим підрозділом він бере участь у боях за визволення України, Білорусії, Прибалтики та Польщі.

Холодний січневий ранок 1944 року. Після виснажливих наступальних боїв, щойно батальйон розташувався на довгоочікуваний відпочинок, раптово надійшов бойовий наказ: прорватися в тил ворога, захопити стратегічний залізничний вузол Дубровиці й утримувати його до підходу основних сил дивізії.

Артеменко, щоб уникнути втрат, за допомогою розвідників виявив слабке місце в обороні супротивника, через яке успішно провів батальйон у тил ворога. А вночі раптово атакував Дубровиці, не тільки захопивши їх, але й зумівши пробити передові рубежі оборони супротивника з тилу, відкривши тим самим шлях нашим частинам на захід. Після цієї операції за Артеменком закріпилося відоме по всьому фронту прізвисько «залізний комбат». Степан Єлизарович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 

У квітні 1945 року за кілька десятків кілометрів від Берліна, на березі Одеру, наші війська зустріли потужні оборонні укріплення супротивника, на які той покладав великі надії та планував зупинити подальший наступ Червоної Армії. Було вжито спроб зруйнувати укріплення за допомогою артилерії, але вони не увінчалися успіхом. Тоді батальйон Артеменка одержує наказ форсувати Одер, захопити плацдарм і утримувати його, прикриваючи переправу головних штурмових частин. У найкоротший час було споруджено плоти, і вночі під шквальним вогнем супротивника почалася переправа. Від вибухів снарядів вода стовпами здіймалася вгору й падала на плоти. Перебуваючи у воді і тримаючись однієї рукою за пліт, комбат зазнав тяжкого поранення. Але, незважаючи на це, продовжував плисти разом з іншими бійцями. Батальйон, форсувавши річку, зумів закріпитися й забезпечити прикриття переправи головної ударної сили. Увесь цей час Артеменко залишався в строю і продовжував командувати батальйоном. І тільки після завершення бою його було відправлено у тил, а там – госпіталізовано. За цей подвиг Степана Єлизаровича нагородили другою Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу. 

Усю війну його найбільшою мрією було пройти по бруку Берліна. Але поранення виявилося настільки тяжким, що в госпіталі довелося перебувати не тільки до кінця війни, але й тривалий час після неї.

За роки Великої Вітчизняної Артеменко був нагороджений ще багатьма орденами й медалями, серед яких ордени Леніна, Червоного прапора, Вітчизняної війни, Червоної зірки. 

На батьківщині героя, у селі Малинівка, встановлено його погруддя. На будинку в Одесі, де Степан Єлизарович жив у повоєнні роки, а також на будинку Роздільнянського райвідділу міліції розміщено меморіальні дошки, а в музеї Роздільнянської міліції оформлено стенди, що розповідають про славетного земляка.

Після війни мені пощастило зустрітися, познайомитися й поговорити із двічі Героєм Ра­дянського Союзу С.Є. Арте­менком. Він неодноразово приїжджав до Роздільної, де зустрічався з колективом райвідділу міліції, у якому працював у передвоєнні роки.

І. НЕРОЗНАК, учасник війни

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті