Минуло два тижні від дня катастрофи катера «Іволга» поблизу селища Затока. 17 осіб загинули. Про ще п’ятьох зниклих відомостей немає. Чи довідаємося ми всю правду про морську трагедію?
Істотними є розповіді очевидців події, з якими вдалося зустрітися в Затоці.
Разом із заступником голови кооперативу «Затоцький рибалка» Володимиром Сердцевичем їдемо на місце, від якого востаннє відчалила «Іволга». Воно – нічийне. У лиман метрів на 40 виступає пальовий, битий іржею причал, до якого колись швартувалися «ракети» на підводних крилах. Зараз він називається «тимчасовий пункт базування».
Від місцевих жителів вдається довідатися, що 17 жовтня людей, що приїхали зі спінінгами на лов бичка, було багато. Але оскільки розрахунки з ними прийнято робити після закінчення риболовлі, підрахувати по грошах, скільки було на борту пасажирів, неможливо. Судячи з кількості машин, що стояли тоді біля причалу, людей було більше 25, зазначених на рекламному сайті «Іволги».
Сайт не закритий досі. Названий катер на даній ділянці працює сім-вісім сезонів. Прописаний у Білгород-Дністровському порту. Тобто всі дії власника катера ні для кого не були таємницею, зокрема й для відповідальних служб.
Хто дав сигнал небезпеки шкіперам затоцьких маломірків, не відомо. На такий же прогулянковий катерок «Тетис», стоянка якого неподалік, дзвінок надійшов від його господаря. Капітан катера Олександр Ширяєв миттєво взяв на борт вільного матроса, до них приєднався Володя Ширяєв – син капітана. І маленький «Тетис», не жаліючи дизелів, рушив на поміч потопаючим. Хвилин за 20 він був у секторі катастрофи.
23-річний Володя як безпосередній учасник рятування розповідає про те, що діялося в морі.
– Пройшовши під залізничним мостом, ми вийшли з лиману й відразу побачили «Іволгу». Вона лежала на мілководді днищем нагору. Пасажири катера і його капітан Сашко Книшов плавали довкола, намагаючись триматися ближче до переверненого судна, – говорить він. – Моторошно було дивитися, як людей накриває хвиля, а ти нічого не можеш вдіяти. Насамперед ми їм кинули рятувальні жилети. На час нашого приходу вони вже хвилин 40 борсалися у 10-градусній воді. Ті, у кого був шоковий стан, навіть не розуміли, що їм треба вхопитися за оранжеві нагрудники. Дехто цього зробити не міг, бо закоцюбли руки. Ми стали кидати кожному по черзі коло на мотузці. І піднімати з корми, де я спустив трапик. Хвилі висотою під три метри підкидали потопаючих людей вище палуби. Деяких просто хапали за руки й затаскували на «Тетис».
Піднімати на мотузці тих, хто тримався за коло, було складніше. Одяг на людях намокнув і обважнів. Самі вони вже не могли допомагати зустрічними рухами. На підйом кожного йшло хвилин по десять. Але все-таки зі штормової води було витягнуто вісім чоловік. Серед них був і 34-річний капітан «Іволги» Олександр Книшов. Щойно опинившись на борту «Тетиса», він долучився до порятунку інших.
На березі біля офіційно зареєстрованого причалу № 25 усіх чекали машини швидкої допомоги. Із тих, що зійшли на землю, тільки один подякував за порятунок. Книшов нікуди не втікав – поїхав додому. Там його наступного дня й затримали правоохоронці.
Після «Тетиса» відчалив по тривозі катер морської охорони. Дорогою перед мостом його затримала поламка. Він підійшов, коли вісьмом пасажирам уже було подано допомогу, і прийняв іще одного чоловіка, який тримався за кіль переверненої «Іволги». Прогулянковий катер «Родос» забарився на стоянці. Як говорить його капітан Віктор Погорєлов, не було нікого з команди, з ким можна виходити в море. Він зустрів «Тетис» у лимані.
Більше ніхто в порятунку людей, що гинули, участі не брав. Не густо для такого курортного центру, як Затока!
А у США або Європі? Там напевне б у такому разі в море вийшли потужні буксири берегової охорони, піднялися вертольоти…
Чому сталася катастрофа? В. Погорєлов як штурман майже з 30-річним досвідом роботи припускає, що під час хитавиці капітан «Іволги» міг завважити буй, що позначає точку затоплення старої баржі, за вказівний. Можливо, його катер знесло від входу в канал і викинуло в сектор, де глибина лише 1 метр 20 см. Суденце торкнулося кормою мілини, і його поклало. А далі набігли три згубні хвилі – «три сестри», як тут кажуть. Перша кладе й б'є об дно, друга знову піднімає, і в цю мить третя – перевертає. Після удару об ґрунт «Іволга» вже не могла відновити остійність. Люди просто посипалися за борт.
Перекидання судна – миттєве. Ніколи було діставати й надягати рятувальні жилети. Капітан «Іволги» встиг тільки скинути на воду рятувальний плотик. А самого його відкинуло вбік.
Штормового попередження не було. Тільки вранці зі служби портнагляду повідомили про посилення вітру в другій половині дня.
Тепер усім маломірним суднам заборонено вихід у море. Наскільки ефективним є цей запобіжний захід? Адже ж не можна назавжди паралізувати каботажне судноплавство й закрити цей маленький ринок прогулянкового бізнесу.
В. Сердцевич упевнений: «Треба узаконити причал». Тоді буде прописка, можна задіяти диспетчера, точно дізнаватися прогноз погоди. У критичних випадках портнагляд повинен перекривати катерам вихід у море. Але поки що голова кооперативу шість років б'ється з нерівною бюрократичною силою за те, щоб оформити 53 сотки землі як самостійний причал. Рішення селищної ради є. Пробитися крізь організаційну рутину не вдається.
В області працює комісія Укрморрічфлоту. В очеретяній бухті київських ревізорів не бачили. Але й слідство ще не закінчено…
