Шпана
Йде п’яничка через парк,
Лика вже не в’яже.
Зачепився за каштан,
Винувато каже:
«Вибачай мене, братан!» —
І далі виляє.
Та невдовзі на платан
Знову налітає.
«Винуватий, не хотів.
У очах темніє!
Наче ноги не мої,
В животі мутніє».
Душу виклавши, поплівсь,
Думав, все минеться.
Й ненароком в дуба знов
Лобом як упреться!
Пригадавши всіх святих,
Поточивсь в канаву.
Весь обкачаний, побитий
Повернувсь на лаву.
Там невдаха пробурчав,
Обурений до краю:
«Хай пройде вже та шпана,
Краще почекаю!»
♦Володимир ПІРОЖЕНКО, м. Березівка


























