Підполковник міліції у відставці Василь Коваль про власного собаку мріяв з дитинства, коли ще мешкав у рідному Троїцькому. І лише вийшовши на заслужений відпочинок і перебравшись сім років тому з Іллічівська (нині Чорноморськ) до Любашівки, зробив собі на п’ятдесятиріччя подарунок: придбав цуцика кавказької вівчарки на кличку Ондар. Сам тренував і виховував тварину. Характер у кавказця незлобливий, але якщо хтось без дозволу зайде у двір, то без наказу свого господаря гостя не випустить.
Відтоді пес став для Василя справжнім членом сім’ї, бо особисте життя чоловіка не заладилося, і нині він одинакує. Донька, вийшовши заміж за грека, переїхала до Еллади, тож батько з нею й онуками спілкується лише по скайпу.
У травні 2015 року за покликом душі та серця Василь Коваль став на захист Вітчизни. Свого Ондара він залишив на сусідку Надію. Пес довго не відпускав господаря, відчуваючи, що з ним може щось статися.
Патріотично налаштований чоловік поповнив ряди 34-го батальйону територіальної оборони «Батьківщина», сформованого в Кіровограді, 57-ї окремої мотопіхотної бригади української армії. Якраз відбувалася ротація частини, відновлення боєздатності, навчання молодих бійців і ремонт техніки. Наприкінці травня батальйон знову вирушив у напрямку Горлівки, спочатку під Новгородське, а потім, з 15 червня, – під Зайцеве. Василь Коваль служив водієм «Уралу» безпосередньо на передовій. Бої відбувалися майже щодня. Ворог гателив по українських позиціях з усіх видів важкого озброєння та стрілецької зброї.
Дев’ятнадцятого липня сепаратисти вкотре накрили окопи 34-го батальйону щільним мінометним вогнем. Одним із гарячих осколків Василеві Ковалю перебило ліву руку, і вона трималася лише на жилах. Тяжко поранених винесли з поля бою і відправили до Харкова. На жаль, хірургам не вдалося врятувати руку…
– Через тиждень інтенсивної терапії мене переправили до Вінницького військового госпіталю, де я три місяці проходив лікування та реабілітацію, – розповів ветеран АТО. – Звідти повернувся додому. Ондар після довгої розлуки зустрів мене радісним гавкотом, махав хвостом, кидався на плечі і намагався лизнути в обличчя. Я був не менше радий і зворушений зустріччю зі своїм чотирилапим другом.
Розпочалися трудові будні Василя – він вчився працювати однією правицею. Кошти, отримані від держави у зв’язку з пораненням і каліцтвом, витратив на проведення водопроводу, будівництво каналізації та бані, поміняв вікна у старенькій оселі. На решту придбав цифрового фотоапарата із потужним об’єктивом і зумом, щоб фільмувати миті собачого життя Ондара та рідну природу, яку дуже любить.
Коли на душі ветерана, як то кажуть, кішки шкребуть, ятриться душевна рана, «свербить» втрачена на війні рука та набігають сумні спогади, він знаходить розраду у спілкуванні зі своїм собакою. Чотирилапий психотерапевт уважно вислухає господаря, десь промовчить, а десь і емоційно у відповідь щось своє прогарчить.
Отаким чином пес допомагає Василеві вийти із сильного стресового стану.
Коли ж Ондар почав линяти і трішки прихворів, то вже господар бігав до ветеринара та аптеки по ліки для свого улюбленця. На Новий рік припас святкові ласощі для нього: соковиті кісточки, стегенце курочки і свіжу рибку, яку собака дуже полюбляє.
