Тільки за один рік – 2002-й – у нашій області виявлено понад 9 тисяч чоловік, що вперше захворіли на рак. На диспансерному обліку – близько 50 тисяч онкохворих. Онкозахворювання як причина смертності перебуває в області на другому місці після серцево-судинних хвороб і становлять 13,2%; понад 15% хворих щорічно стають інвалідами через рак. Ось така сумна статистика.
Проблема боротьби з раком – одна з найгостріших в усьому світі! В нашій області центром боротьби проти раку – і лікувально-профілактичним, і науковим, і консультаційним, і методичним – є Одеський обласний онкодиспансер, який нещодавно відзначив своє 55-річчя. Водночас відзначалося і 100-річчя онкологічної служби області.
Про історію одного з найдавніших в Україні медичних закладів онкологічного профілю, про сьогоднішні турботи його фахівців, перспективи ООД ми розмовляємо з його головним лікарем, професором Віленом Васильовичем Степулою, заслуженим лікарем України, головним онкологом області, завідувачем кафедри онкології Одеського державного медичного університету.
- Онкологія – одна з наймолодших в історії медицини?
- Не зовсім так. Справді, ця дуже складна галузь медицини почала формуватися серйозно з відкриттям рентгенівських променів, наприкінці ХІХ століття. До 1890 року, як писав один з вітчизняних основоположників онкології, відомий учений М.М. Петров, був лише “несміливий початок протиракової боротьби”. Проте з хворобою як такою людство знайоме дуже давно: описи різних проявів дійшли до нас із давньоєгипетських часів. Невідомими була природа та причини виникнення пухлин, але їх уже тоді намагалися вилікувати. Отож, з одного боку, онкологія – наука молода, з іншого – одна з найдавніших людських проблем.
В одній із книг австрійської письменниці Марії фон Ебнер-Ешенбах наштовхнувся на вислів: “Найгірша хвороба – не смертельна, а невиліковна”. Либонь, це про рак. Універсального засобу, панацеї від нього поки що нема. Кажу, - поки що, бо впевнений – такий засіб неодмінно буде. Онкологія – наука, що бурхливо розвивається, на місці жодного дня не стоїть.
А починалася історія онкослужби в Одесі на початку ХІХ століття – досвід маємо вже віковий. Перші громадські рентгенівські кабінети з’явилися в 1902 році при станції “швидкої допомоги” і в Єврейській лікарні, а невдовзі при Новоросійському університеті і в приватних клініках лікарів Я.В. Зильберберга і Л.М. Розенблата почали працювати кабінети глибокої рентгенотерапії для лікування хворих з раковою патологією. Протиракове товариство було організоване в Одесі практично одночасно зі створенням таких товариств у Києві та Москві – у 1908 році.
У 1925 році, на засіданні Одеського хірургічного товариства був затверджений проект заснування протиракового центру. Організатором його став професор Я.В. Зильберберг. Згодом з його ініціативи в Одесі було відкрито філію Українського рентгено-онкологічного інституту. Один з перших в Україні, Одеський онкодиспансер був створений у 1929 році.
Після війни він розташовувався спочатку в непристосованому приміщенні і був розрахований лише на 50 ліжок. Диспансер же в його сьогоднішньому вигляді на вулиці Нежданової було споруджено у 1966 році, а в сімдесяті роки минулого століття на його базі при кафедрі променевої діагностики та терапії був створений курс онкології.
- Коли мова заходить про онкозахворювання, перша, цілком властива, реакція будь-якої людини: цур мене! Адже діагноз зазвичай сприймається як вирок…
- З цим сьогодні готовий посперечатися будь-хто з досвідчених онкологів. Рак можна – і потрібно! – лікувати. І поступово приходити до перемоги над хворобою. Але – за умови раннього виявлення пухлинних процесів в організмі людини. Саме на це скеровано сьогодні основну нашу роботу.
- Який сьогодні арсенал онкослужби області?
- Нині в обласному диспансері є 460 ліжок, працює Ізмаїльський онкодиспансер. Діють 53 онкокабінети в лікувально-профілактичних закладах області.
У нашому розпорядженні – самостійне радіологічне відділення на 60 ліжок. Починаючи з 1986 року, за короткий період були побудовані пансіонат на 50 ліжок, два 2-поверхові корпуси: у стаціонарі додалося 200 місць. Потім почалося спорудження нового лікувального корпусу. Першу його чергу введено в дію у 2001 році: тут розташувалися відділення – патології “Голова і шия”, мамологічне, анестезіології й реанімації, а також новий операційний блок.
У штаті ООД працює понад 750 чоловік, із них 112 – лікарі, здебільшого вищої категорії, багато хто захистив кандидатські дисертації.
Диспансер – багатопрофільна установа, що сьогодні спроможна подавати допомогу онкохворим із різними формами раку, чи то у сфері урології, гінекології, мамології, торакальної хірургії або абдомінальної онкології. Відділення лікарської терапії бере участь у проведенні протоколів щодо лікування онкохворих разом з медиками Німеччини, США, Франції та Великої Британії. Особливо цінною є для нас співпраця з онкологами різних країн з питань ранньої діагностики та методів лікування раку.
- На ювілейному засіданні Протиракового товариства наводилися такі дані: до поліклініки диспансеру щорічно звертаються близько 80 тисяч чоловік.
- Це так. Статистика раку взагалі досить тривожна, особливо в нашій області. На стаціонарному лікуванні в нас, наприклад, щороку перебуває понад 8 тисяч чоловік, виконується понад 4,5 тисячі операцій, іще 3,5 тисячі хірургічних втручань здійснюємо амбулаторно. Працюємо з граничним навантаженням.
У 1996 році в ООД створено канцер-реєстр, що увійшов до єдиного інформаційного центру України з раку. Це дало змогу провадити регулярний моніторинг захворюваності на злоякісні новоутворення та налагодити диспансеризацію онкологічних хворих.
Рішенням сесії облради диспансер, який з 1990 року є державним орендним підприємством, забезпечує своїм пацієнтам безплатний проїзд із районів області на обстеження та лікування.
Завдяки тому, що в ООД перебуває кафедра онкології медуніверситету, наукова робота провадиться постійно і дає свої наслідки. Нашими працівниками розроблено та впроваджено в практику 16 новацій з питань діагностики та лікування новоутворень, отримано лише за рік 4 патенти на винаходи.
Але, повторюся, головне наше завдання – якомога раніше виявити пухлинні процеси. Розроблено відповідні методики, рекомендації не тільки для онкологів, а й для лікарів загальнолікувальної мережі. На базі диспансеру щорічно проходять навчання до 120 фахівців з районів області.
- Раннє виявлення раку багато в чому, очевидно, залежить і від того, як поставлено профілактичну роботу, санітарну освіту: адже кого попереджено, того озброєно, зокрема і проти хвороби.
- Цілком правильно. Колись М.М. Петров справедливо зауважив, що питанням розпізнавання, лікування форм раку присвячено величезну кількість статей і монографій, а ось про профілактику захворювання говорять і пишуть украй мало. Це актуально й сьогодні.
У нас непогані показники виявлюваності хворих на І і ІІ стадіях раку – 53,1% (проти 48,5% по Україні). Але це ж навіть не дві третини! З метою попередження захворювання сьогодні треба приділяти більше уваги чинникам, що сприяють розвитку раку, а також профілактиці та лікуванню передракових захворювань, їхній діагностиці. І не шкодувати коштів на санпросвітроботу.
Раннє виявлення хвороби – гарантія успішного лікування. І зусилля тут повинні докласти не тільки лікарі, але й наші гіпотетичні пацієнти. Треба виховувати відповідальне, свідоме ставлення до свого здоров’я як до найвищої цінності.
Загальновідомо, що на зростання онкозахворювань чималою мірою впливають умови життя, стреси, що їх людям доводиться переживати, стан довкілля тощо. Але є й такий дуже важливий фактор, як спосіб життя людини, її шкідливі звички. Не паліть – і ви знизите ризик раку легенів, горла, інших органів одразу в кілька разів. Не зловживайте алкоголем – і ви уникнете серйозних ускладнень з боку печінки, органів травлення, що можуть призвести до виникнення пухлин. Пам’ятайте, що алкоголь у сполученні з тютюном – шлях навпростець до раку. Певен, що всі ці поради, нарівні з іншими, – не захоплюватися самолікуванням, як будувати раціон харчування, як загартовувати організм тощо, - не раз давалися кожному на прийомах у лікарів. Треба тільки до них прислухатися і використовувати в повсякденному житті.
Зараз триває загальна диспансеризація населення – гарний привід і для профілактики, і для пильнішої уваги до будь-яких скарг на здоров’я та дослідження їхніх причин.
Не можна чекати, доки прокинеться “сторожовий пес” організму - біль, що завжди свідчить про певну занедбаність захворювання. Пухлинний процес, наприклад, у легенях, може розвиватися дуже довго – від 4 місяців до декількох років, і якщо не проходити регулярно медоглядів, можна згаяти час на лікування безповоротно.
У диспансері є можливості не тільки раннього виявлення, але й прогнозування виникнення онкозахворювань у здорових людей. З 2001 року працює унікальна імуноферментна лабораторія, яку оснащено найсучаснішою технікою виробництва США та Німеччини. Вона допомагає оцінювати й ефективність лікування онкохворих. Для створення лабораторії чимало зусиль доклала облдержадміністрація.
- Яким би ви хотіли бачити онкодиспансер у недалекому майбутньому?
- Він повинен розвиватися шляхом розширення спеціалізації, для того, щоб подавати кваліфіковану та результативну медичну допомогу усім без винятку онкохворим за будь-яких форм раку. Ми повинні цілком позбутися випадків, коли пацієнта лікують, скажемо так, не зовсім грамотно в клініках інших профілів. Потім онкологам дуже важко виправляти чужі помилки. З початку захворювання пацієнта має вести лікар-онколог. Хірург, уролог, лор, гінеколог, - він мусить обов’язково бути фахівцем в онкології, якщо береться за лікування хворого на рак.
Як часто доводиться зіштовхуватися з тим, що хворий з підозрою на онкопатологію, переходячи від одного лікаря до іншого, шукає того, хто б видав заспокійливий діагноз, аби обійти стороною онкодиспансер. Гається дорогоцінний час, а внаслідок цього пацієнт потрапляє до нас далеко не з першою стадією хвороби.
Лікування онкохворих – дуже складний комплекс, до якого належить безліч компонентів: це і хірургія, і променева, лікарська, біо- та хіміотерапія, ретельно дібрана фахівцями в кожному індивідуальному випадку з урахуванням особливостей організму. Таке комплексне лікування можливе лише в диспансері, у наших спеціалізованих відділеннях. І хворі повинні знати це при виборі клініки.
Звичайно, процес подальшого розвитку ООД потребує вкладення чималих коштів, браку яких зазнає сьогодні будь-який лікувально-профілактичний заклад. Новий онкохірургічний корпус, про першу чергу якого йшлося, треба, по-перше, добудувати, по-друге, устаткувати сучасною діагностичною та лікувальною апаратурою. У відділеннях треба замінити застарілу медтехніку. Не мусить бути проблем із забезпеченням лікарськими препаратами, інструментарієм, твердим інвентарем тощо.
Зі складних ситуацій ми намагаємося знаходити вихід, залучаємо позабюджетні кошти, чимало підприємств подають нам спонсорську допомогу.
Відкласти “на потім” проблеми онкології не можна: занадто дорогу ціну доводиться платити суспільству за зволікання в їхньому вирішенні. На цьому, до речі, наголошено і в обласній програмі “Онкологія”.
