Голова облдержадміністрації С.Р. Гриневецький провів розширену обласну нараду працівників культури і мистецтв за підсумками Року культури в Україні. Пропонуємо вашій увазі його доповідь
Шановне товариство!
За останній час на світовому та культурному просторі відбулися суттєві зміни. Вони настільки серйозні, що спонукають переосмислювати усталені погляди.
Кінець 20-го століття приніс з собою таке поняття як „глобалізація”. Вона торкнулася всіх без винятку сфер людського буття, у тому числі і культури. В сучасних умовах можливість існувати у замкненому культурному просторі залишається хіба що у архаїчних народів. Культура стає знаряддям домінування, таким же як, збройна сила і капітал. Але водночас вона стає і знаряддям захисту, способом збереження національної самобутності. Ось чому увага багатьох держав сьогодні приділяється питанням збереження і розвитку національних культур.
Сама культура набуває нових форм. З’являються не звичні різновиди мистецтва, які використовують сучасні технологічні досягнення.
Наприклад, ще десять років тому ми мало що знали про Інтернет, а сьогодні ми без нього не уявляємо життя. Комп’ютер та телевізор змінили уявлення про час та простір. Скажімо, можна знаходитися в Одесі і читати літературу, яка зберігається в бібліотеці Конгресу Сполучених Штатів. А завдяки телебаченню ми можемо відчувати “ефект присутності” при подіях, які відбуваються за тисячі кілометрів від нас.
Все це реальність сьогодення, не помічати якої ми не можемо. Більш того, не маємо права. Ми повинні осмислювати ці зміни, враховувати їх у формуванні культурної політики. В противному випадку Україна має шанс назавжди залишитися на узбіччі цивілізації.
Однією з важливих рис сучасного етапу є подальше поглиблення інтеграційних процесів. Але проголошений Україною курс на європейську інтеграцію означає не тільки формування відкритої економіки та демократичної політичної системи. Це для нас входження в певну систему ціннісних координат.
Взагалі ми повинні під іншим кутом зору дивитися на культуру, позбавившись традиційних поглядів на неї, як на елемент надбудови. Сьогодні не тільки економіка впливає на культурний стан суспільства. Навпаки, рівень культурного розвитку здатен визначати економічний прогрес. Роль культури вимагає ставитися до неї не лише як до певного рядку в бюджеті чи певної сфери духовної творчості людини. Поняття “культура” значно ширше. Воно включає в себе і політичну культуру, культуру побуту, культуру праці, нарешті, культуру взаємовідносин між людьми.
Останні роки в Україні успішно реалізується стратегія випереджаючого економічного зростання. Економіка держави демонструє сталий приріст валового внутрішнього продукту. Відбувається певна стабілізація і в соціальній сфері, хоча по цих показниках ми значно відстаємо від європейських країн.
Все це створює об’єктивні умови для нової культурної політики. Цьому має сприяти і те, що за дванадцять років демократичних реформ в Україні ліквідовані підвалини тоталітаризму, одним з елементів якого був ідеологічний диктат над культурою.
Разом з тим, будь-які радикальні зміни зазвичай супроводжуються певними втратами. У випадку України вони були дуже суттєвими. Системна криза охопила всі без винятку сфери суспільства. Найголовніше – за короткий термін відбулася кардинальна зміна ціннісних орієнтирів. Ідейні та моральні постулати, які до цього здавалися непорушними, були зруйновані. Те, що раніш було заборонене, стало доступним, а те, що засуджувалося на рівні офіційної ідеології, стало нормою життя.
Якщо говорити образно, то сьогодні українське суспільство переживає своєрідну культурну революцію. Але будь-яка революція буває некерованою стихією. Нова культурна хвиля приносить з собою, на жаль, не лише найвищі досягнення людської творчості, але й культурне сміття. І його вже чимало.
Нова система цінностей, етичних та естетичних, тільки формується.
Від всіх нас залежить, чи зможемо ми очолити процес формування нового культурного простору та нових цінностей і скерувати у потрібне для суспільства русло.
Реалізації нової державної культурної політики має сприяти політична реформа, ініційована Президентом України. Її значення виходить далеко за рамки суто конституційних змін. Для нас це в першу чергу творіння нової політичної культури, зорієнтованої на загальноєвропейські стандарти.
Запровадження якісно інших принципів відносин між різними гілками влади дозволить значно підвищити її відповідальність перед громадянами. Буде створено прозорий механізм формування Уряду, відносин між ним та парламентом, між політичними партіями та електоратом.
Створення нової системи дозволить також консолідувати політичну еліту. Її роз’єднаність стала, на жаль, прикрою національною традицією. Історія знає чимало прикладів, коли саме через це український народ втрачав державність.
Реформа вже стала таким чинником консолідації, що яскраво підтвердили результати всенародного обговорення проекту конституційних змін. Адже вперше було здійснено спробу розпочати реальний діалог між владою та суспільством, між різними політичними силами, подолати існуючий громадянський “анархізм”. Досить згадати, що в Одеській області в обговоренні законопроекту взяв участь практично кожен третій житель регіону і 90 відсотків висловилися за реформу.
Подібний діалог, по суті, сприяв становленню нової політичної культури. Така важлива справа, як реформа політичної системи перестає бути справою вузького кола політиків. Крім того, в діалог навколо неї вдалося залучити практично всі політичні сили. Зрозуміло, що кожна з них має власне бачення того, які риси повинен мати оновлений державний механізм. Однак вміння прийти до компромісу – одне з невід’ємних елементів життя у демократичному суспільстві. І йому також треба вчитися.
На жаль, як показали події у Верховній Раді останніх днів, деякі народні обранці за рівнем політичної культури значно поступаються своїм виборцям. Втім, незважаючи на їх опір, політична мудрість взяла гору.
Нова політична культура неможлива без культури правової. Незахищеність громадян перед недосконалою правоохоронною системою, відсутність механізму захисту їх прав у судах, та й безвідповідальність деяких політиків створили умови для появи такого негативного явища, як правовий нігілізм. В такій ситуації політична реформа неможлива без елементарного правового “лікбезу”, що фактично і здійснювалося під час обговорення президентських ініціатив стосовно політичної реформи. І сьогодні ми розглядаємо правову просвіту в якості одного з наріжних каменів побудови демократичного суспільства.
Важливість політичної реформи полягає і в тому, що вона дає можливість розпочати довгоочікувану адміністративну реформу. Без розширення прав місцевого самоврядування, передачі частини повноважень від центральних місцевим органам державної виконавчої влади політична реформа не буде завершеною і повноцінною.
До адміністративної реформи спонукають не тільки необхідність подальшої демократизації суспільства та об’єктивні економічні обставини, зокрема, різниця у рівні соціально-економічного розвитку різних регіонів. Регіональні розбіжності, особливо на ментальному та культурному рівні є однією з причин, що гальмують формування національної ідеї.
В цих умовах потрібно не драматизувати ситуацію, а намагатися знайти такий алгоритм дій, який при збереженні специфіки регіонів, сприяв би розкриттю їх потенціалу та включенню у формування єдиного соціального, економічного і, головне, культурного простору держави.
Вихід з ситуації ми бачимо у впровадженні виваженої, збалансованої і ефективної регіональної політики. Основні її принципи закріплені у відповідній Концепції, затвердженій Указом Президента. Одним з елементів регіональної політики має стати і культурна політика, тим більш, що до цього підштовхує і наявність в Україні не одного, а кількох культурних центрів. У кожному з регіонів є власні традиції, власні школи, які треба розвивати.
Хотів би відразу зауважити – це зовсім не передбачає плекання власної провінційності. Національний культурний простір України можна порівняти з мозаїкою, елементами якої є культури регіонів. І завдання регіональної політики полягає в тому, щоб ці елементи були яскравими та злагодженими.
На жаль, реалізація положень Концепції державної регіональної політики ускладнюється відсутністю належного правового механізму. І культурна сфера відчуває це, як ніяка інша.
Мережа театрально-видовищних установ Одеського регіону посідає друге місце в Україні після Києва. Крім того, наш регіон є найбільш багатонаціональним серед областей України, практично всі будівлі об’єктів культури є пам’ятками архітектури, тому потребують значних витрат щодо підтримки їх у належному стані. В той же час, середній фінансовий норматив на одного жителя України, затверджений Міністерством фінансів за формульною методикою формування бюджету, не враховує цю специфіку. Обласна державна адміністрація неодноразово виходила з пропозицією до Міністерства фінансів України про застосування коригуючих коефіцієнтів. Приємно відзначити, що наші пропозиції повністю підтримані Міністерством культури і мистецтв України. Однак поки що на державному рівні вирішити це питання в повному обсязі не вдалося.
Отже, сьогодні саме в культурній сфері ми можемо продемонструвати дійсність правила: регіональна політика починається тоді, коли місцева влада готова взяти на себе відповідальність за стан справ.
Так, у 2002 році з обласного бюджету додатково виділені кошти для переведення культпрацівників області на повну ставку. З того ж року встановлено 50% надбавки для артистів та художньо-керівному складу театрів. З 2004 року всі працівники культури будуть отримувати повну ставку.
За останні два роки здійснено ремонтно-реставраційні роботи будівлі обласної філармонії, учбового корпусу Одеського художньо-театрального училища імені Грекова, завершено ремонт Одеського російського драматичного театру, театру музичної комедії: встановлено автономний опалювальний комплекс, відремонтовано глядацьку залу та адміністративно-побутовий корпус, гримерні; реконструйовано прилеглу до театру площу. Розпочато ремонт у колишньому гуртожитку театрально-художнього училища імені Грекова, на базі якого буде відкрито гуртожиток творчих працівників; ведуться ремонтні роботи будівель музею західного та східного мистецтва, Одеського відділення Спілки театральних діячів України та Спілки письменників. Активно тривають ремонтно-реставраційні роботи у Одеському театрі опери та балету.
В планах наступного року – ремонт та реконструкція театру юного глядача та театру ляльок.
Для нас все це – не просто окремі заходи, а результат продуманої політики. Як відомо, в Одеській області вже більше року реалізується програма “Регіональна ініціатива”, яка розроблена на основі детального аналізу продуктивного потенціалу регіону, його ролі в міжтериторіальному і міжнародному розподілі праці, урахування існуючих світових тенденцій та геополітичної ролі нашого регіону.
В програмі ми виділили пріоритетні напрями, аж до визначення конкретних об’єктів, побудова чи реконструкція яких має суттєве значення для розвитку Одеської області. У стислому вигляді «Регіональна ініціатива» представляє собою 20 пунктів. Головна мета програми - створення нової якості життя людини. Ми поставили завдання щоб аналогічні конкретні програми були розроблені на рівні кожного району, кожного міста, кожного села.
“Регіональна ініціатива” розрахована на чотири роки, тобто на період повноважень депутатського корпусу і у 2006 році ми будемо звітувати про її виконання.
Зрозуміло, що, враховуючи специфіку регіону, розробники програми не могли не врахувати культурної складової. Збереження історично-архітектурної і культурної спадщини Одещини, продовження реконструкції будівель театрів, музеїв і культурних центрів, підтримка талановитої молоді – майбутньої слави області, розвиток культур національних меншин – такими є основні напрями культурної політики, визначені в “Регіональній ініціативі”. Але реально на розвиток культури працює більшість її пунктів.
Так, газифікація міст та сіл, забезпечення населення якісною питною водою, житлово-комунальна реформа - це не просто соціальна політика, а створення нової культури побуту. Власне про культурний розвиток можна говорити лише тоді, коли для цього створені відповідні умови. А побутові проблеми, як ви добре знаєте, здатні загальмувати культурне вдосконалення навіть освіченої особи.
Запровадження ринкових механізмів в економіці диктує і формування нової культури праці. Сьогодні, як ніколи, прогрес суспільства залежить від кваліфікованості робочої сили. Зрозуміло, що тут важлива роль належить освіті і тій якості знань, яка надається в середній та вищій школі. Це серйозна проблема. І треба сказати, що обласна державна адміністрація намагається зробити належне для підвищення ефективності навчального процесу. Так протягом 2004-2005 років ми маємо намір комп’ютеризувати усі школи 1-3 ступеня області. Є також і завдання щодо розробки науково-обгрунтованої програми створення системи багатоступеневої вищої освіти в регіоні.
Ми вже можемо говорити про певні підсумки. На цей час створюються сприятливі умови для розширення доступності навчання в школах естетичного виховання та мистецьких учбових закладах: звільнені від оплати за навчання діти-сироти, діти-інваліди, діти з малозабезпечених або неповних сімей. Щороку облдержадміністрацією встановлюється 10 щомісячних стипендій обдарованим дітям. А в цьому році ми започаткували присудження двох щорічних стипендій імені Огренича молодим вокалістам.
Унікальність нашого регіону полягає, між іншим, у його поліетнічності. Тут проживають представники 133 етнічних груп, причому частина з них – компактно. Ми добре усвідомлюємо, що задоволення культурно-освітніх потреб національних меншин є не тільки необхідною умовою забезпечення громадянського миру та злагоди в українському суспільстві. Загальноукраїнська культура збідніла б, якби з неї зникли молдавський, болгарський чи гагаузький компоненти.
Сьогодні для розвитку національної культури необхідно об‘єднати зусилля науковців і практиків – митців, аматорів, фахівців мистецьких і культосвітніх закладів, здійснити аналіз існуючих можливостей та пошук нетрадиційних шляхів у вирішенні нагальних проблем. Подібну інтегруючу роль повинні відіграти центри національної культури, які діють в області.
В наступному році ми плануємо приділити особливу увагу розвиткові культурної інфраструктури Придунав’я. Наша увага до цього регіону викликана тим, що у найближчій перспективі південно-західні кордони нашої держави стануть кордонами між Україною та НАТО і Євросоюзом. Отже, Придунав’я з периферійної зони має перетворитися на своєрідний форпост України.
Крім того, Придунав’я відіграє ключову роль у взаємовідносинах Одеської області як з нашими найближчими сусідами - регіонами Молдови та Румунії, так і з далекою Росією. У наступному році ми плануємо провести в Придунав’ї черговий українсько-російський діловий форум.
Вже виділені кошти на реконструкцію художньої галереї і Будинку культури імені Шевченка у місті Ізмаїлі. Все це дозволить збільшити культурну привабливість цього краю.
Ще одна важлива тема, на яку я хотів би акцентувати вашу увагу - тема відносин влади і митця. Вона дуже глибока, можна навіть сказати, філософська. Але я пропоную глянути на неї крізь призму практичних дій і відповісти на головне питання – якою має бути модель відносин між владними структурами і співтовариством діячів культури.
Макс Вебер влучно відзначив, що найскладнішим мистецтвом є мистецтво управління. А управління культурною сферою є ще більш складним, оскільки тут на одному боці – вільна творчість особи, а на іншому – інтерес держави, яка прагне отримати певний суспільний результат.
Тому управління культурою повинно виглядати як динамічна система, спроможна адекватно давати відповідь на виклики часу. Тривалий час держава і культура намагалися діяти в рамках успадкованої з попередніх часів моделі, яка вимагала постійного бюджетного фінансування культурної сфери. Зрозуміло, що за умов економічної кризи та нестачі коштів ця сфера була змушена просто жебракувати і сподіватися на допомогу випадкових спонсорів.
Такий стан речей не відповідає сучасним реаліям. Більш того, це призводить до стагнації культури.
