У спортсмена було стільки сили, що про розум його питати просто боялися.
І місце прикрашає людину, якщо воно призове.
Героєм матчу став уболівальник, який додивився його до кінця.
Тренер не хапав зірок з неба. Він уміло запрошував їх з інших команд.
Захисники допускали настільки елементарні помилки, що воротареві було просто незручно їх виправляти.
Девіз крайнього нападаючого: “Моя хата з краю”.
Нападаючий завдавав чимало клопоту всім. Він часто пропускав тренування.
Суддя не міг знайти спільної мови з гравцями: він свистів, а вони вимовляли слова.
Якщо гра невиразна, то вона ніяк не виглядає і на кольоровому телевізорі.
Будь-який гол добрий лише тоді, коли забитий у чужі ворота.
Жовті та червоні картки надавали певного кольору бляклій грі.
Форварда так довго носили на руках, що він став нестерпним.
Нема нічого більш постійного, ніж зміна тренерів у футболі .
Грали жартома, програвали всерйоз.
Форвард не стільки блукав, скільки хибив.
Спортивна злість футболіста по-справжньому виявляється лише на зустрічах… з суддею.
Лідери виявилися негостинними – всю гру гості змушені були провести на своїй частині поля.
Тільки отримавши червону картку, гравець зрозумів, що мовчання – золото.
Досвідчений футболіст знає, де впасти.
Чому, коли не влучають по м’ячу ногою, хапаються за голову?
Форварди залишали автографи в альбомах вболівальників, а захисники – на ногах форвардів.
Точка зору вболівальника: все добре до міри, крім забитих голів.
У футбольній виставі усі ролі головні.
Команда пішла у захист. Так і не повернулася.
Команда грала з повною віддачею ініціативи.
З точки зору вболівальника: раніше і ворота були більші, і воротарі низкорослими.
Інтелектуальний футбол – це коли гравці на полі мислять, а не мудрують.
