Зоя Василівна Козаченко – творець та керівник дитячого ансамблю, в основі репертуару якого, - танці народів світу. Діти із студії “Золотий Дюк” виконують український, російський, іспанський, єврейський, білоруський, бенгальський, японський, індійський, татарський, дунганський, циганський танці. А також “Салонне танго”, “Сніжинки”, “Китайське ча-ча-ча” та багато інших. Неважко помітити, однак, що переважає “східний напрямок”.
Причина цього, можливо, у тому, що закінчила Зоя Василівна Алматинське хореографічне училище, працювала у філармоніях Казахстану, Росії. Багатонаціональний колорит нашої колишньої батьківщини не міг не вплинути на її творчі уподобання.
Вийшовши на пенсію та оселившись в Одесі, З.В.Козаченко створює, через який час, танцювальний гурток – зовсім невеликий спочатку. Розташовувався він тоді, в середині дев’яностих, під гостинним дахом кінотеатру “Золотий Дюк” (звідси і назва). Завдяки підтримці керівництва, там знайшлося місце і для різноманітних гуртків. Відтоді як “Золотий Дюк” перепрофілювався, одноіменний ансамбль продовжує заняття та репетиції у школах №№ 55 та 89.
Зоя Василівна із зрозумілою, але стриманою гордістю, розповідає про успіхи своїх учнів (переважно, звичайно, учениць). У різний час вони ставали лауреатами фестивалів "Імена майбутнього -–ХХІ століття", “Пічки-лавочки”, “Перлина півдня” та інших. Називає імена – Надя Олефіренко, сестри Квасові, Катя Лавренюк... В ансамблі займаються діти від п’яти до п’ятнадцяти років, зараз же наймолодшій його учасниці, Томочці, - чотири роки. Після закінчення школи деякі студійці вступають до училища культури та мистецтв, і без перебільшення можна сказати, що “Золотий Дюк” і Зоя Василівна Козаченко дали їм путівку у життя.
У дитячих танцювальних ансамблів багато шанувальників. Глядачів, - не лише батьків, бабусь та дідусів, - захоплюють діти, особливо зовсім маленькі, які виробляли на сцені складні па. І навіть їхні помилки та непотрапляння у такт зворушують. І в юних танцюристів такі яскраві, гарні костюми. І такі дорогі, мабуть... І справді. Не секрет, що заняття дітей танцями, особливо бальними, - навантаження, і чимале, для сімейного бюджету. Та й самі заняття коштують хай і невеликих (але ж все відносно) грошей. Цієї теми я не могла не торкнутися у розмові із Зоєю Василівною Козаченко. Тим більше, що у студії у неї займаються діти з малозабезпечених сімей.
Плата за навчання становить двадцять п’ять гривень на місяць, але якщо батьки не завжди можуть внести цю суму, їхні діти займаються безкоштовно. Була б дитина талановита та одержима бажанням танцювати. З костюмами доводиться йти на найрізноманітніші хитрощі. Якась їх кількість, говорить Зоя Василівна, залишилася у неї з часів власної концертної діяльності. Є, наприклад, російські, циганські костюми. Щось Зоя Василівна шиє сама, щось переробляє, “підганяє”. Допомагають з костюмами, звичайно, і батьки. А ціна нових, до речі, двісті-триста гривень – у кращому випадку...
Не дивно, що дуже вдячні Зої Василівні і батьки, і діти за її добре, чуйне ставлення, розуміння і, звичайно ж, професіоналізм. Все життя для неї – у мистецтві танцю, секретами якого вона щедро ділиться з дітьми. Якби було більше можливостей, можна було б і гастролі організувати (“Золотий Дюк” гідно репрезентував би Одесу), і нові танці з новими костюмами поставити. Побажаймо ж Зої Василівні Козаченко та її учням добрих надійних помічників!
