Шосте грудня 1892 року в Маріїнському театрі Санкт-Петербурга було відзначене подвійною прем'єрою. Петро Ілліч Чайковський - без перебільшення, улюблений композитор столичної імператорської сцени, – представив на суд публіки одразу два свої нові твори: оперу “Іоланта” і балет “Лускунчик”.
Йде “Іоланта”, лицар Роберт зізнається своєму другові Водемону, а заразом і глядачам у жагучому і рвучкому коханні до якоїсь красуні Матильди... Баритон Яковлев скорив вимогливу і манірну залу. Скорила і розповідь про загадкову Матильду – вона сьогодні так і не з'явиться на сцені, але залишиться в уяві символом палкої пристрасті молодого аристократа. Бувалі прем'єрні глядачі Маріїнки готові скажено аплодувати чудовій арії - і все ж таки після її закінчення в залі на мить зависає пауза. Десятки лорнетів і біноклів відверто обертаються в бік царської ложі - невже зараз вибухне скандал?
Скандал, власне, виплив на поверхню понад півроку тому, і все петербурзьке товариство про нього знає. Невблаганний поголос пов'язав два імені – спадкоємця російського престолу, 24-річного цісаревича Миколи Олександровича (майбутній імператор Микола II) та юної солістки балету Маріїнського театру, висхідної зірки сцени, двадцятирічної Малі Кшесинської.
Маля!.. Матильда Феліксівна...
Присутній у залі Чайковський спокійний. По-перше, він, уже досвідчений композитор, певен, що арія Роберта справді вдалася. А по-друге, царську ложу сьогодні займають, так би мовити, другі особи: государ Олександр III учора слухав усю генеральну репетицію і наговорив потім автору безліч добрих слів. Ризик, звичайно, був – хто ж не знає, що цар Олександр аж ніяк не схвалює такого гучного захоплення свого сина якоюсь артисткою! Він терпить його лише через співчутливе ставлення дружини – імператриці Марії Федорівни. Нічого: ось спадкоємець, Бог дасть, незабаром одружиться, схаменеться... А поки що - нехай хоча б і Матильда, чому б ні?
Прикро, звичайно, що кілька днів тому цісаревич повів себе, як невихований хлопчисько. 18 листопада відбулася п'ятдесята вистава “Сплячої красуні”. Після вистави на сцені, при закритій завісі, артисти і різні депутації вшановували Чайковського. Щойно прийшла звістка про обрання композитора доктором музики Кембріджського університету – не можна ж не приділити йому уваги на батьківщині. У театрі на цей час був і спадкоємець – але пустунка Матильда потягла його кудись за лаштунки і благополучно теревенила з Миколою, поки тривала вся процедура вшановування!
Звичайно, Чайковський був уражений. Але він досить світська людина, щоб вміти не помітити безтактності Миколи, - та й чи міг він заперечувати. Напевне, композитор лише посміхнувся у свою рано посивілу бороду: у театрі вже повним ходом ішли репетиції “Іоланти”, і дуже ефектна арія Роберта мимоволі набувала іронічного сенсу. Ще б пак: хто може затьмарити осяйну Матильду?
Втім, Матильда Феліксівна – справді чудова танцівниця. Ось сьогодні, крім “Іоланти”, ще вперше йде “Лускунчик”. Шкода, Петро Ілліч не може залишатися в Петербурзі до 4 січня, до наміченого виступу Кшесинської: попереду гастролі в Європі. А поки що наближається до розв'язки “Іоланта” – і глядачі знову мимоволі звертаються пам'яттю до газетної хроніки.
Навесні цього року спадкоємець їздив за кордон, зустрічався з принцесою Алісою Гессенською. Батько-імператор квапить з одруженням, але поки що не виходить: Аліса вагається, не зважуючись приймати православну віру. Природньо, майбутньому царю нічого і думати про мезальянс з артисткою-танцівницею. Але, сказати по правді, роман з Матильдою – не просто захоплення скороминуще. Вони всерйоз кохають одне одного. І якщо для знуджених пліткарів це скандал, то для Матильди і Миколи, для Малі і Мики – глибока душевна драма. Ось Роберт звертається до батька Іоланти: драматургія це чи саме життя?
- З Іолантою заручений я був дитиною. Змужнівши, я полюбив Матильду... Накажіть – і перед вівтарем доньку вашу я дружиною назву, але серцем буду вірний я Матильді!
Роберт у своїй арії говорить: “Вона лише гляне – як блискавкою ранить, і пломінь любові зашаріє в крові...” А критики пишуть про Кшесинську: “Артистка з блискучою технікою володіла, до того ж, досконало особливим хистом захоплювати публіку, щойно вона з'являлася на сцені, - ніби раптом засяяло світло”.
Отож, імовірно, можна лише пошкодувати, що 6 грудня 1892 року Матильда Феліксівна не з'явилася в прем'єрному “Лускунчику”. І прем'єрні глядачі не отримали того, чого очікували. Навіть дуже об’єктивний диригент імператорської оперної сцени, точний і обережний Е.Ф. Направник записав у своєму щоденнику: “Дирекція замовила йому (Чайковському, – Є.Є.) оперу і балет невеликих обсягів для однієї вистави – виникли “Іоланта” і “Лускунчик”. Публіка залишилася невдоволеною: оперна не хотіла дивитися балет, а балетна не хотіла слухати оперу”. Ще б пак: адже петербурзькі балетомани становили тоді деяку особливу касту, для якої закулісне життя кумирів було не менш важливим, ніж їхні сценічні досягнення. А на цій довгоочікуваній прем'єрі – ні те, ні се: головний предмет розмови названо, але насправді він відсутній...
А що ж Петро Ілліч? Сама Кшесинська жодним чином не відмовляє йому ні у творчій величі, ні в людській великодушності.
“Найбільшою для мене подією, - згадувала балерина, - був виступ у ролі Аврори у “Сплячій красуні” 17 січня 1893 року. Я вислухала багато похвал, але найдорожчою була похвала Чайковського, який прийшов до мене у вбиральню і після втішних слів висловив бажання написати для мене балет. Цьому бажанню не судилося здійснитися, оскільки Чайковський помер того ж 1893 року”.
Тут необхідне уточнення. Кшесинська писала свої спогади вже в еміграції, через кілька десятків років. А щоденники її залишилися в Росії. 17 січня 1893 року Чайковський не міг розмовляти з нею в Маріїнці: він у ці дні був в Одесі, де готувалася прем'єра “Пікової дами”. Цікаво було б простежити за хроніками імператорських театрів, коли насправді могла відбутися ця зустріч. Принаймні, у січні вона була неможливою. В Одесі є дослідники, які могли б буквально по годинах відтворити хроніку візиту композитора до нашого міста в тому славному січні – можна сподіватися, що їхні нові дослідження проллють світло на цю загадку.
Надалі життя Матільди Кшесинської було схоже на чарівний авантюрний роман – блискуча і драматична доля високоталановитої, розумної, практичної артистки і жінки. Через рік після смерті Чайковського Микола все ж таки одружився з Алісою Гессен-Дармштадтською: його зустрічі з балериною припинилися. Але Матильда до самого 1917 року відчувала його заступництво. Спираючись на свій талант, як чималою мірою і на підтримку государя та двох великих князів (за одного з них вона згодом вийшла заміж), пані Кшесинська стала, хоч і ненадовго, єдиною володаркою Маріїнської балетної сцени. Вірність мистецтву, невтомна праця, успіх і (ніде правди діти) вміння видобувати користь із найнесподіваніших життєвих ситуацій піднесли її на запаморочливу висоту. Винятково обдарована, працездатна, заповзятлива, казково багата – все це до лютого 1917 року.
Цікаво, що революція постаралася зробити все, щоб викреслити ім'я уславленої балерини з історії мистецтва, а досягла зовсім протилежного результату. Хто не знав у радянському Ленінграді поважний будинок на розі Кронверкського проспекту і Великої Дворянської вулиці? Ще б пак: музей революції! З балкона цього будинку 3 квітня 1917 року кілька разів виступав Ленін; тут розташовувалися Центральний і Петроградський комітети партії більшовиків. І все одно ленінградці-петербуржці дотепер кажуть: особняк Кшесинської.
Кшесинська полишила Петроград, а потім і Росію – і забрала з собою славні традиції вітчизняного балету, і потім, уже в Парижі, енергійно і наполегливо передавала їх молоді. Вона, сучасниця Чайковського, у 86-літньому віці спеціально приїздила до Гранд-Опера, щоб побачити танець Галини Уланової, і не втрималася, знайшла спосіб висловити великій балерині своє захоплення. Вона працювала майже до кінця свого легендарно величезного життя (99 повних років!) і померла 1971 року.
Матильда…Жінка й артистка, яка викликала кохання й ненависть, захоплення і заздрість. Звичайно, в “Іоланті” співалося не про неї, – але хто знає?..
