Кажуть, що у зіткненні думок народжується істина. Очевидно, це не завжди так. У будь-якому разі мені істина не відкрилася. Надто вже суперечливі ті чутки та плітки, що оточують ім’я Анастасії Волочкової про її непрості взаємини з Большим театром, занадто вже вони не відповідають тому іміджу, у якому вона явилася перед нами, журналістами Одеси. Іміджу прекрасної скромниці, закоханої у своє мистецтво, що мріє нести це мистецтво у маси (адже балет не кіно – його у кожному селі не покрутиш!) Жертви, проти якої виступають сильні світу цього, і яка змогла відстояти Правду у суді.
Незважаючи на деяку завченість виголошеної перед журналістами промови, Анастасія справила враження людини, що говорить щиро. Не доводиться сумніватися ані в її закоханості у балет, ані в її відданості сцені, ані в її вірі у себе, ані в її прив’язаності до матері.
І все ж таки…
Я не порівнюватиму Волочкову з Улановою, яку мені зовсім ще маленькою дівчинкою пощастило побачити у “Жизелі” (у фільмах-балетах я, уже студентка, бачила Уланову в партіях Одетти у “Лебединому озері” та Джульєти у “Ромео та Джульєті”). Не порівнюватиму і з іншими зірками нашого балету. Хоча, крім зірок світового масштабу, могла би порівняти Анастасію з чарівною одеською балериною післявоєнного періоду Іваньковською, або Михайличенко, що прийшла їй на зміну, або Баришевою, Каменських… Хочу спробувати оцінити її не у відносних, а в абсолютних величинах.
І що ж? Перше, що мене вразило, це те, що у прими невеличкі проблеми з рівновагою. Причому не лише у той момент, коли вона має застигнути на одному пуанті (судячи з фонограми, що супроводжує її партію – на це і розраховувати не належить, хоча у фонограмах до номерів солісток з привезеною нею трупи, у відповідних моментах і темп у музиці був відповідний). Волочкова двічі не втримувала рівновагу, ставши на обидві повні стопи. Правда, сама балерина у своїй промові сказала таку фразу: “Не страшно “зіскочити з ноги” – головне, створити образ”. На жаль, і образ Жизелі не справив жодного враження. Сцена божевілля та смерті Жизелі залишила байдужою не лише мене, але й багатьох із тих, хто ділився враженнями від побаченого. Трохи важкий стрибок, явне прагнення уникнути складних номерів (балет справив враження адаптованого) не виправдовувалися просто захоплюючим кроком (помахом ноги) балерини, особливо правої. Я не беруся судити, чи був у Волочкової не зовсім вдалий день, чи це її теперішня форма. Чи була вона в юності кращою – 27 років це середина кар’єри балерини, якщо виходити з того, що пенсійний вік у балеті наступає у 35 років (про довговічних типу Майї Плісецької ми не говоримо). Тим більш не можу стверджувати, що всі її неприємності пов’язані з професійними недоліками, а не навпаки. Адже неприємності будь-яку людину можуть збити з ніг, не лише балерину.
Зараз мова лише про те, що ми побачили на виставі і концерті в Одесі. Хоча я написала, що не хочу порівнювати, але…
Порівнювати все одно доводиться. Анастасія привезла з собою прекрасний кордебалет і дуже гарних солістів. У класичному па-де-де з першого акту “Жизелі” на публіку справили величезне враження О. Бондарева та лауреат міжнародних конкурсів В. Іщук (незважаючи на ім’я та прізвище, він через зовнішність одразу ж одержав ласкаве прізвисько – “Китайчик”). Цікавий такий факт. Анастасію Волочкову зустрів грім оплесків. Після перших номерів оплески стали більш в’ялими. І знову загриміли, адресуючись Бондаревій та Іщуку.
І ще. Уже після першого акту балету аншлагова ситуація у залі дещо розрядилася. У будь-якому разі зникли глядачі, що сиділи на сходах. Хтось сам пішов, комусь знайшлося місце у “поріділому ряду”. По закінченні балету на гала-концерт (з 3-х номерів) залишилася хіба що половина глядачів.
Власне, дивуватися не доводиться. Значна частина публіки прийшла не на БАЛЕТ, а на скандал, пов’язаний з красунею Волочковою. Вперше в житті мені довелося почути у балеті оплески у такт музики, ніби це не класичний балет, а підтанцьовка естрадного співака.
То що, Волочкова погана балерина? Ні, це буде занадто сильно сказано. Але на світову зірку вона, судячи з одеських гастролей, не тягне. А жаль. Насамперед, жаль саму Анастасію, її впевненість та одержимість. Треба сподіватися, що вона знайде себе у своїх планах: у проекті створення балетної студії і театру балету, у впровадженні балету в маси, (хоча при тих цінах на квитки, які були на цих гастролях – від 40 грн за останній ряд до 450 грн за перші ряди - масам до мистецтва Терпсихори прилучитися навряд чи удасться) , у своєму сподіванні на кінематограф, який може стати щасливим продовженням її кар’єри у мистецтві, у мрії створити салон квітів для улюбленої матері.
Одеські журналісти – люди зубаті, хоча й доброзичливі. Катувати каверзними запитаннями балерину не стали. Тим більше, що розуміли і її втому, і самі встигли уже розгубити кураж, оскільки прес-конференція, яку очікували о 15 годині дня, відбулася лише опівночі, коли балерина, привівши себе до ладу після вистави та концерту, вийшла до представників ЗМІ. Тому питань було зовсім небагато. І всі розійшлися, щоб вдома спокійно перетравити враження та зробити висновки. Не знаю, як кому, а мені до остаточної істини дістатися так і не вдалося. Чи “зіскочила з ноги” Велика балерина, чи початковий успіх, не закріплений школою, запаморочив її, і балет, не набувши зірки, втратив доброго Четвертого Лебедя у геніальному творі Чайковського.
