Що може сільрада громада ж одна…

Чому в деяких селах порядку нема? На мою думку, причиною цього дуже часто є позиція двох голів – сільського голови та керівника місцевого сільгосппідприємства, які замість дружної роботи з’ясовують стосунки: хто впливовіший, хто головніший…

А якщо замислитися обом, то громада ж одна, й обов’язок у тих, кого вона назвала своїми лідерами, також один – служити виборцям, робити добро людям…

У нас, у Розквіті, такого протистояння нема. Навпаки, тут намагаються працювати за принципом: одна голова – добре, а дві – краще. Досвід, який, вважаю, багатьом стане у пригоді.

На посаді сільського голови Олександр Анатолійович Кнорр уже вшосте. Усі ці роки також незмінно керує місцевим господарством ПП “АФ ім. Посмітного” Валерій Григорович Тітенко. Він – чудовий господарник, відомий на всю Україну. Йому добре знайома і робота у радах, адже свого часу обирався до Верховної Ради. Зараз Валерій Григорович – депутат обласної ради. Незважаючи на те, що в його руках і економіка, і депутатський мандат ради більш високого рівня, Тітенко не демонструє своєї переваги над сільським головою. Навпаки, він часто радиться з Олександром Анатолійовичем, запрошує на засідання правління.

Тим часом, В.Г. Тітенко у сільській раді начебто ще один депутат. Не буває сесії виконкому, щоб він на ній не був присутній або не виступав. У результаті такої тісної співпраці вдається знаходити спільні підходи до вирішення тих чи інших проблем сільського життя.

Скажімо, сьогодні у багатьох сільрадах люди судяться з владою за те, що їх не було внесено у списки на отримання земельних наділів. У Розквіті сто разів, як-то кажуть, звіряли списки, обговорювали спірні кандидатури і всім догодили. Валерій Григорович взяв в оренду паї, уклав з їхніми власниками договори. Але сільрада на цьому крапку у земельній реформі не поставила. Рілля-бо нею поділена. А як орендатор розраховується з людьми – це питання перебуває під контролем органу місцевого самоврядування. Голова мусить відзвітувати про виконання умов договору.

Слід зазначити, що претензій з цього приводу у депутатів ніколи не було, нема їх і зараз. Вони з розумінням ставляться до дій керівника підприємства у складних умовах. У зв’язку з минулорічною посухою повноцінного врожаю одержати не вдалося. Замість пшениці в еквіваленті видано інші культури, частина зерна компенсується готовим хлібом, що випікається у громадській пекарні. Він, як і раніше, білий. А це та ж пшениця.

Піклуючись про хліб насущний, розквітівці шанують звичаї, традиції, духовність. У селі раніше не було своєї церкви. Питання про її будівництво, можна сказати, уже застрягло у зубах. Об’єкт солідний – потрібні й гроші великі. А де їх взяти? Валерій Григорович запропонував тимчасово використовувати звичайне порожнє приміщення. За рахунок підприємства було зроблено ремонт, а начиння селяни зібрали самі. Нині тут регулярно відбуваються богослужіння.

Вихід знайшли і під час створення у селі побуткомбінату. Сільрада взяла на баланс ще одну будівлю. В.Г. Тітенко пообіцяв реставрувати його і слова свого дотримується. Незабаром люди матимуть можливість на місці ремонтувати взуття, шити одяг, відвідувати перукарню.

Ще приклад спільного вирішення проблем. Територія сільської ради – велика. До неї, крім Розквіту входять Шутове, Котовське, Червоний Агроном, Кринички, Онорівка. Людей багато. А отже і боржників вистачає. Я маю на увазі заборгованість за електроенергію. Через них страждала й агрофірма: вимкнення завдавали збитків виробництву. Тепер уже сільрада заходилася зробити все до ладу. Виявилося, що питання легко вирішити. Людям просто ніколи їздити по банках.

Найняли збирачів коштів. Вони ж стежать за електролічильниками і регулярно розраховуються за спожиту побутовим сектором енергію. Ось уже три роки нема взаємних претензій.

Стільки ж часу ані виробництво, ані мешканці села не знають перебоїв з водопостачанням. Чотирнадцять свердловин, що працюють від електроприводу, постійно фонтанують. Тепер усі впевнилися в тому, що бути дисциплінованими платниками в їхніх же інтересах.

Прямий обов’язок сільради – забезпечення людей паливом. Місцева влада його заготовляє, а транспорт, знову ж, надає підприємство. Його голова розуміє, що виборці – це його люди, і якщо вони будуть у теплі, їхній труд на полях та фермах стане більш продуктивним.

Сільрада також допомагає сільгосппідприємству. Коли прополювання, збирання буряку, кукурудзи – депутати піднімають людей, їм виділяється площа, і на роботу виходять родинами. Користь взаємна. І господарство врожай не втрачає, і селяни, зокрема ветерани, мають непоганий заробіток.

Така спільна робота і визначає обличчя сільради в цілому. Ще раз хочу зауважити, що там, де керівники села працюють в одній упряжці з керівниками підприємств та фірм, розташованих на території сільради, справи йдуть добре, люди задоволені і життям, і владою.

Выпуск: 

Схожі статті