Як про книгу не можна судити лише за завершальними главами, так і про людину – за її похилим віком. Якщо ви бачите перед собою зігнуту бабусю, яка погано бачить, або дідуся з ціпком, який ледве пересувається, то подумайте про те, що саме це покоління вистояло і в голодовки, і під час війни, і під час розрухи. І в кожного з них було в житті багато цікавого, що заслуговує на повагу, а, можливо, і захоплення. Їх просто потрібно знати, розуміти, щоб оцінювати без упередженості.
Валентину Кошелєву в селі Бранкованове Ширяївського району люди похилого віку зустрічають з радістю. Вона знає і біографію кожного, і нинішні проблеми, з повагою й увагою ставиться до людей, які стали її підопічними.
Валентина Василівна – соціальний працівник. Сама вона багато років очолювала ланку з вирощування цукрових буряків. Нагороджена орденом “Знак пошани”. Кошелєва уважна і добра до людей, які втратили сили, здоров'я на фронтах, на виробництві, у турботі про рідних та чужих людей.
