Відомому поету – нашому землякові Володимиру ГАРАНІНУ сьогодні виповнюється 70 років. Звичайно ж, це привід не тільки для нього, а й для шанувальників його творчості, друзів пригадати життєві та творчі здобутки поета. І мені б хотілося сказати багато про цього талановитого письменника і людину щедрої душі, яку знаю ось уже півтора десятка років і щиро поважаю.
Народився Володимир Михайлович у Троянці – мальовничому селі на Кіровоградщині. Саме там він “пізнав, як стерні в ноги колять” і “бачив, як іскриться в росах слід”. І вже потім – через роки, коли Володимир Гаранін стане поетом, побачене і відчуте у дитинстві щемно і ностальгічно відгукнеться в багатьох його поетичних рядках, як ось у цих, написаних у жанрі хокку: “Ставок у Троянці – /Немов люстерко срібне/. В нім небо плаче”. Або “Ніде зозуля /Так не кує натхненно. Як у Троянці/”.
До речі, сьогодні він належить до тих небагатьох поетів у нашій літературі, які плідно працюють у складних жанрах японської поезії – трирядкового хокку (17 складів) та п’ятирядкового (31 склад) танка. Саме такі твори і склали його книгу “Голубі серпанки” (1998 р.).
Але повернімося до витоків творчості нашого ювіляра. Віршувати Володя почав рано, і оскільки полюбляв різні дотепи, жарти та усмішки, то писав здебільшого гуморески. Особливо став цікавитись гумором після знайомства у 1949 р. з віршем всесоюзного гумориста Степана Олійника “Імператор”, а потім і з його книжками. Вони стали для нього “як письменника – початківця – справжніми підручниками”.
Після закінчення середньої школи у 1953 р., Володимир Гаранін приїхав до Одеси і почав працювати в будівельних організаціях. Але розуміння необхідності подальшого навчання привело його пізніше на філологічний факультет Одеського університету. Після його закінчення подальше життя Володимира Михайловича було пов’язане з органами внутрішніх справ, де він прослужив 23 роки і звільнився у запас у званні підполковника.
Саме начальник УВС Одеської області генерал В. Буланенко і познайомив його навесні 1972 р. зі Степаном Олійником, з яким генерала пов’язувала дружба. На цей час Володимир Михайлович уже мав публікації не тільки у місцевих виданнях, а й у провідному українському гумористичному журналі “Перець”. Під час спілкування видатний гуморист запропонував Володимирові надіслати йому кілька гуморесок з метою публікації їх в одному з київських видань.
І ось уже в листі від 20.04.72 р. уславлений метр писав початківцю: “Одержав і кілька разів перечитав ваші мініатюри-усмішки. Відібрав 5 з них, які, на мій погляд, кращі, і заніс учора в редакцію “Робітничої газети”... А тепер будемо виглядати газету”. Гуморески були надруковані, а підтримка класика та подальше спілкування з ним, безперечно, вплинули на формування В. Гараніна як поета-гумориста.
Вже через 2 роки з’явилась його перша збірка “Доброзичливий Горобець” (1974 р.), а потім і гумористичні книжки “Щиро кажучи”, “Притчі про козака Мамая” та ін.
Сьогодні Володимир Гаранін – відомий поет-гуморист, чия творчість відзначена літературною премією ім. Степана Олійника та дипломами різних конкурсів. Він очолює секцію гумору Одеської організації Національної Спілки письменників України. Понад 20 років бере активну участь в організації щорічних “Олійниківських читань”, опублікував понад 20 статей про свого вчителя. За його безпосередньою участю ідготовлені та видані книги: “Спогади про Степана Олійника” та “Здоровше з гумором живеться”, друкуються гумористичні сторінки в місцевих газетах.
Ми торкнулися лише однієї грані таланту Володимира Гараніна. Але письменник він різножанровий, а коло його творчих уподобань дуже широке. Він тонкий поет-лірик (книга “Осінні мелодії”, 2001 р.), автор лірико-філософських мініатюр (“Голубі серпанки”, 1998 р.), книги про походження слів та словосполучень української мови “Ну що б, здавалося, слова...”, демонологічної повісті “Чортів батько”. Його перу належать багато публіцистичних і критичних статей, наукових досліджень про бестіарні та рослинні образи-символи в художній літературі та усному мовленні. Він частий гість у школах нашого міста.
А іще Володимир Гаранін є відповідальним секретарем журналу “Літературна Одеса”, а також відповідальним секретарем Одеської обласної організації Національної Спілки письменників України. Та й взагалі – він до всього ставиться відповідально.
А іще... Є у нього невеличкий ошатний будиночок у садочку на березі Хаджибейського лиману, який він побудував своїми руками. Навіть грубу склав без сторонньої допомоги. Він – Майстер.
З води та роси тобі, Майстре!
