Знайомство з біографією видатного фізика Георгія ГАМОВА змушує згадати популярний двовірш: “Семь спорят городов о дедушке Гомере – он милостыню в них просил у каждой двери”. Гамов, правда, милостиню не просив, навіть коли він, будучи студентом, а потім аспірантом, страшенно бідував.

Що ж до другої частини двовірша, то Гамова з гордістю вважають своїм і Америка, і Росія, і Україна, а тим більше ми – одесити. Втім, понад півстоліття – з 1933 по 1990 роки – ім’я Гамова в СРСР можна було промовляти лише пошепки. І це при тому, що у 1921-му газета “Правда” опублікувала мало не оду, присвячену йому і заримовану Дем’яном Бєдним:

СССР зовут страной убийц

и хамов

Недаром. Вот пример:

советский физик Гамов

(Чего хотите вы от этаких людей?)

Уже до атома добрался,

лиходей!

Втім, все по порядку. Тільки з чого почати? Зі студентської дружби трьох товаришів – Джонні, Дау та Дімуса. Та їхнього спільного приятеля Аббата? Це були досить самовпевнені молоді люди, які замахувалися на авторитети найбільших учених і збиралися здійснювати великі відкриття у фізиці (Джонні у своїй аспірантській роботі мимохідь вніс корективи до деяких положень, сформульованих відомим Еренфестом). Разом вони могли б здорово випередити свій час, але… Аббата (Михайла Бронштейна) було розстріляно, він не встиг закінчити свою працю з квантової теорії гравітації. Дімуса (Дмитра Іваненка) було заслано до Сибіру. Джонні (Георгія Гамова) як зрадника Батьківщини було викреслено з аналів історії вітчизняної фізики. Вцілів лише Дау (Лев Ландау), за якого, ризикуючи собою, вступився Петро Капіца, а також група відомих зарубіжних учених.

Але я знову забігла наперед. А розпочати потрібно було від народження Георгія Гамова в Одесі, 4 березня 1904 року, в сім’ї викладачів. Мати, яка рано пішла з життя, була дочкою митрополита Арсенія Лебединцева, настоятеля Одеського кафедрального собору. Батько походив із сім’ї військових, але сам був людиною мирною і викладав у гімназії літературу. Після закінчення реального училища Гамов вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського (Одеського) університету, звідки вже через рік перевівся до Петрограда, де у ці роки працювала велика група видатних учених-фізиків. Гамов навчається, займається наукою і підробляє, де може. Одного разу йому повезло: за його власними словами, він “одержав роботу полковника у польовій артилерійській школі Червоної Армії”. Насправді ж його прийняли до артшколи на посаду метеоролога, посаду, зрозуміло, не полковницьку.

Але при видачі обмундирування, одягненому по-жебрацькому Гамову, видали полковницьку шинелю, звичайно, без відзнак. Словом, одесит просто “свистів”. Цей “свист” відгукнувся йому через багато років в Америці, коли пильне ЦРУ не допустило Гамова до безпосередньої участі у розробці атомної бомби (до Манхеттенського проекту Гамов залучався лише як консультант).

У 1925 році Гамов став аспірантом. Проте він не стільки займається темою своєї дисертації, скільки теоретичними питаннями, пов’язаними з ядерною фізикою, пише кілька цікавих робіт. До Гамова, як талановитого молодого дослідника, придивляються авторитетні ленінградські фізики. В результаті, влітку 1928 року його направляють на стажування до Геттінгенського університету, до лабораторії Макса Борна. Вже через місяць у Геттінгені Гамов завершує свою першу блискучу роботу з альфа-розпаду, де він дає цьому явищу зовсім інше пояснення, ніж сам великий Резерфорд.

Гамов був людиною імпульсивною і непередбачуваною: після закінчення терміну відрядження він самовільно “завернув по дорозі додому” до Копенгагена, щоб поспілкуватися з кумиром багатьох молодих фізиків Нільсом Бором. На запрошення Бора (і з благословення радянських чиновників) він стає на рік стипендіатом Інституту теоретичної фізики в Данії.

Повертається Гамов з тріумфом. Ним гордяться. Дем’ян Бєдний присвячує йому вірші. І вважається природним, що юнака, який виправдав сподівання, менше, ніж через рік, відпускають у Кембрідж до Резерфорда як рокфеллеровського стипендіата. У Резерфорда він працює два роки і ще на рік “затримується” в інституті Бора. Весь цей час Гамов напружено працює, публікує кілька блискучих робіт з ядерної фізики. Але на батьківщині політична ситуація значно погіршилася, і зустріли молодого ученого дуже прохолодно.

Більше того, коли надійшло запрошення від Резерфорда на участь у Лондонському з’їзді фізиків-ядерників, Гамова просто не випустили із Союзу.

Після закінчення аспірантури та одруження Гамов стає доцентом Ленінградського університету і науковим співробітником одразу трьох НДІ. Матеріально жити стає легше. Але пригнічує несвобода. І жити у країні стає страшнувато. Починаються масові репресії. Гамов стає свідком арешту сивобородого професора, засновника однієї з полярних станцій. Його очі він не зміг забути до кінця життя…

Подружжя Гамових вирішує втікати за кордон. У 1933 році їм вдається разом виїхати на великий міжнародний науковий конгрес до Бельгії. На батьківщину вони більше не повернулися. Так країна втратила чудового ученого, одного з найбільших фізиків ХХ століття..

Після річного перебування у Європі сім’я Гамових оселяється у США, де учений працював у різних університетах до кінця життя. Працював дуже плідно, причому, не лише на царині ядерної фізики, але й у галузі астрофізики: дав уявлення про природу білих та чорних зоряних карликів, досліджував еволюційні треки зірок, досліджував нейтрино при спалахах нових та наднових зірок. Він вніс величезний вклад у космологію, створивши модель “гарячого Всесвіту”, передбачив існування т.з. реліктового випромінювання, яке пізніше було виявлено експериментально. Разом з Е. Теллером розробив відому теорію бетта-розпаду…

Його геніальність не знає меж. Зацікавившись генетикою, питаннями життя і спадковості, він запропонував ідею генетичного коду, опублікував цілу низку піонерських робіт з біології.

Помер Георгій Гамов 20 серпня 1968 року, похований в американській землі у місті Боулдер. А через 22 роки його було посмертно відновлено в Академії наук СРСР (членом-кореспондентом якої став ще у 1932 році, у віці 27 років!). У 1994 році на честь його дев’яносторіччя відбулися наукові конференції в Одесі та Ленінграді, на фасаді головного корпусу Одеського університету з’явилася меморіальна дошка. А сьогодні сторіччя від дня народження Георгія Антоновича Гамова відзначає весь цивілізований світ. Такі учені, як Гамов, належать всьому людству.