ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ ВІКИ
Сонячне південне місто, що розташоване у нижній течії Дунаю на його високому лівому березі, зберігає багато легенд і переказів. Офіційно Ізмаїл було визнано повітовим містом Російської імперії у 1813 році, але дотепер не вщухають суперечки щодо дати його заснування: з якого моменту історії вести його літочислення? Вчені довели, що територія нинішнього міста заселялася ще в ІІ тисячолітті до нашої ери. І вже зовсім не можна відітнути 300-річну історію Ізмаїла до присвоєння йому статусу міста. Багаті придунайські землі принаджували племена завойовників — гуннів, аварів, половців, печенігів, але лише слов’яни, котрі заснували поселення Сміл, принесли багатий досвід землеробства, ремесел, торгівлі й громадського способу життя. Але недовго процвітав і благоденствував Сміл: вогняний вал незліченних монголо-татарських орд перетворив древнє поселення в руїни. Минуло багато часу. Слов’яни об’єдналися і звільнили придунайські землі від завойовників. А вже в XVI сторіччі Сміл розграбували і спустошили турки, вирішивши навіки укріпитися на лівому березі Дунаю. Сміл було перейменовано на Ізмаїл. Поселення було перетворено у фортецю, оточену могутніми кам’яними стінами і глибокими ровами, наповненими водою. Ізмаїл став відомий усьому світу після безприкладного штурму й узяття неприступної фортеці російськими військами в 1790 році на чолі з великим полководцем О. В. Суворовим. З історією міста тісно пов’язані імена Кутузова, Багратіона. Як тільки Бессарабія відійшла до Росії, до Ізмаїла почали тікати, рятуючись від турецького рабства, болгари, молдавани, греки й албанці. Національний склад міста поповнили росіяни, українці, серби, вірмени, євреї, липовани-старообрядці, цигани. І донині унікальність Ізмаїла полягає в тому, що тут живуть представники понад 30 національностей, котрі ніколи не ставали на шлях міжнаціональної ворожнечі.
Офіційний день народження Ізмаїла - 1 жовтня, день присвоєння йому статусу міста і зміни назви на Тучков на честь генерал-майора Сергія Олексійовича Тучкова, котрий став командиром усіх фортець Бессарабії і щирим батьком-засновником міста. Генерал особисто відвів місце для заселення на високому березі Дунаю, чітко спланував розташування вулиць і центру міста. І вже в 1812 році тут нараховувалося півтори тисячі будинків. Усе було виконано без залучення державних коштів, а прибутки з фортець збільшилися в 25 разів (!). З назвою “Тучков” місто прожило понад сорок років, до 1856 року, коли йому було повернуто ім’я Ізмаїл.
У ХХ сторіччі місту довелося пережити тривалий, 22-річний період окупації, коли Бессарабію захопили війська королівської Румунії. В чорні роки окупації Бессарабія побила страшний рекорд, посівши перше місце в Європі щодо смертності. Придунайський край було, по суті, перетворено у колонію, в джерело дешевої сировини. Жителів Ізмаїла було позбавлено права розмовляти мовою своїх предків. Викладання в школах велося винятково румунською мовою. З бібліотек було вилучено твори російських класиків. Окупація тривала до 1940 року, коли радянські війська вступили на територію Бессарабії і відвоювали Ізмаїл, закривши кордон з Румунією по Дунаю. Процеси мирної розбудови перервала Велика Вітчизняна війна. Вогневого удару по Ізмаїлові був завдано у перші хвилини війни - о 4-й годині 25 хвилин 22 червня 1941 року. Рівно місяць тривала оборона Ізмаїла силами дивізіону бронекатерів і моніторів, після чого почалася румунська окупація, що тривала 3 роки. Сотні ізмаїльчан було загнано за цей час у рабство, промислові підприємства розграбовано, обладнання вивезено. І лише в післявоєнні роки почався процес бурхливого розвитку міста. Ізмаїл назвали столицею дунайських мореплавців, що безпосередньо пов’язано із заснуванням пароплавства, на яке свого часу припадало понад третину обсягу всіх транспортних перевезень по ріці.
ЯКЕ ТИ, «НАЙКРАЩЕ МІСТО ЗЕМЛІ», СЬОГОДНI?
Занепад в економічній сфері найсерйознішим чином позначився на рівні життя, виною чому стало тотальне безробіття і, як наслідок, беззарплаття і зубожіння мас. Цим пам’ятне останнє десятиліття ХХ сторіччя. Зараз темпи зростання економіки міста виглядають досить переконливими. Відроджується морегосподарський комплекс, фінансові успіхи якого безпосередньо залежать від будівництва каналу Дунай - Чорне море. Довгоочікувана подія відбудеться вже в цьому році. Добробуту працівників Ізмаїльського морського торговельного порту і рівню їхнього соціального захисту не заздрять хіба що вдалі підприємці. Сьогодні багато підприємств міста зайняли міцні позиції в ринкових відносинах. Справжнім помічником і генератором ідей у сфері малого і середнього бізнесу став міський Фонд підтримки підприємництва, котрий встигли оцінити не лише ізмаїльські, але й закордонні бізнесмени. Виконком міськради серйозно працює над інвестиційними проектами, що тісно переплітаються з планами Одеської облдержадміністрації. За пропозицією облдержадміністрації на останній сесії облради було вирішено назвати 2004 рік - роком інвестицій. Минулого року, наприклад, обсяг іноземних інвестицій в економіку Ізмаїла перевищив 5 млн. доларів. У поточному році мають запрацювати інвестиційні проекти, що стосуються будівництва парогазової електростанції, поромної переправи Ізмаїл - Тулча. Ведеться пошук інвесторів щодо реконструкції аеропорту з надійним використанням міжнародних ліній. Сьогодні нікого не треба переконувати в тому, що туризм - джерело поповнення бюджету, що це поштовх для розвитку малого і середнього бізнесу. У результаті Ізмаїл увійшов до об’єднання 12 малих міст Одеської, Херсонської, Миколаївський областей і Криму, що побажали брати участь у проекті “Південне туристичне кільце”. І кільце це цілком може стати золотим.
Особлива гордість відділу освіти міськради — нещодавнє відкриття у всіх 12 школах Ізмаїла комп’ютерних класів. На гроші міста закуплено 249 комп’ютерів. Вперше за багато років на ремонт шкіл витрачено 700 тис. грн. Порадував своїми результатами внутрішньоміський експеримент щодо введення в цьому навчальному році предмету логіки, починаючи з другого класу: знання з математики покращилися удвічі.
Кілька років тому Ізмаїл буквально заполонили безпритульні діти, котрі бродяжили, крали і жебракували. Проблему було вирішено міською службою у справах неповнолітніх за допомогою створення притулку. Роботу Ізмаїльського притулку визнано кращою в Одеській області, а серед усіх закладів подібного типу по всій Україні притулок посів третє місце.
Ізмаїл пишається своїми талановитими дітьми. Переможцями багатьох міжнародних конкурсів стали співачки — Олена Погорєлова, Кристина Ханжина (музична школа № 2, викладач Тамара Годованець), Тетяна Казани, Валентина Георгіца (школа мистецтв, викладач Сніжана Морозова). Перше місце на престижному міжнародному конкурсі в Ужгороді “Срібний дзвін” посіла 6-річна скрипалька Кристина Торощина. І ось зараз, через два роки після перемоги, дівчинку запросив до Москви Фонд Володимира Співакова, що об’єднав під своїм крилом 300 талановитих дітей з різних країн. Наша маленька скрипалька виступила в столиці Росії у двох концертах: у МДУ й у Збройовій палаті в Кремлі. Нагородою Кристині був шквал оплесків і пропозиція навчатися в Центральній музичній школі при Московській консерваторії.
Символічно, що в цей же час - а діло було в січні поточного року - робоча група Ізмаїльської мерії брала участь у складанні проекту про дружбу і співробітництво з південно-східним районом Москви. Столична адміністрація була зачарована талантом К. Торощиної, і підписання договору між Ізмаїлом і південно-східним районом Москви призначено на березень. Чи це не перемога!
У межах однієї розповіді про Ізмаїл неможливо навіть назвати всі народні і зразкові самодіяльні колективи (а їх у місті близько 20), розповісти про численні спортивні успіхи, про федерації з різних видів спорту, кожну з яких очолюють працівники виконкому, включаючи мера. Неповторні міжнародні турніри з художньої гімнастики “Бессарабська осінь”, котрі виплекані секретарем міськради О.А. Сьоміною.
Перемагаючи на конкурсах, діти патріотично вигукують: “Ми не підвели місто, зуміли відстояти перемогу!” Невгасима любов до Ізмаїла підштовхнула художника і поета Валентину Лісіну взяти до рук фотоапарат уже в пенсійному віці. У будь-яку погоду - дощ, спеку й у снігопади вона готова шукати і знаходити ракурси, що відображують красу міста і його самобутність. У результаті - персональна виставка в Ізмаїльській картинній галереї і визнання в Одесі маститими майстрами художньої фотографії. Її знімки ви, шановний читачу, і бачите в цьому матеріалі.
Славу Ізмаїла складають, звичайно ж, люди. Художники, поети, барди придунайської землі здобули визнання не лише в рідному місті, але і далеко за його межами. Музей О.В. Суворова і діорама (остання є найстародавнішим будинком у місті — XVI сторіччя) з полотном “Штурм фортеці Ізмаїл” уже сьогодні приваблюють знавців історії з Європи. Залам Картинної галереї, багатству її фондів можуть позаздрити багато музеїв обласного і навіть республіканського рівня. У найскладніші для фінансів часи створювався краєзнавчий музей Придунав’я, що сьогодні заявив про себе на повний голос. Незважаючи ні на які труднощі, місто щорічно проводить традиційний фестиваль “Дунайська весна”, у якому разом з талановитими ізмаїльськими виконавцями виступають зірки України, Росії, Болгарії і Румунії. День міста, 1 жовтня, це свято, на яке ізмаїльці заповнюють центральні площі і проспекти. А хто хоч раз побував на новорічній “карнавальній ночі” біля будинку виконкому, помилувався її барвами, увібрав в себе святковий настрій переходу з одного року в інший, неодмінно залишить святковий стіл і приїде знову на майдан разом з веселою компанією близьких і друзів.
Нинішньою владою в Ізмаїлі відроджено не лише Дошку пошани, але розроблено і виготовлено знаки відзнаки “За заслуги перед містом” і “Почесний громадянин Ізмаїла”. Одним з перших звання Почесного громадянина одержав нинішній голова обласної організації ветеранів, а за радянських часів перша особа Ізмаїла - Олексій Георгійович Гурський, шанований городянами старшого віку донині.
Який же він, Ізмаїл, без якого багато городян не мислять свого життя? Це довга тіниста алея скверів і паркових зон, іменованих проспектом Суворова, що простягся від Дунаю до північного краю міста. Це стародавня частина Ізмаїла з прямими зеленими вулицями і дуже гарними особнячками, архітектурне виконання яких не знає повторів. Душа міста - Свято-Покровський кафедральний собор із встановленим на прицерковній площі пам’ятником Суворову. Це відроджені і відроджувані храми, чоловічий Свято-Костянтино-Єленинський монастир.
З чуттєвим придихом говорить про рідне місто Дмитро Омелянович Іссар, якому минулої осені виповнилося сто (!) років. Дідусь Митя, котрий багато поїздив по світу, називає Ізмаїл “найкращим містом землі”. Життя і на 101-му році цікаве...
З МЕРОМ — ПРО ЗАДУШЕВНЕ
- Станіславе Володимировичу, ви другий за рахунком всенародно обраний ізмаїльцями мер і перший - обраний на другий термін, але ви не корінний городянин. Які почуття у вас до Ізмаїла?
- Я на жодному місці не жив так довго - 13 років, військове минуле мало на увазі переїзди. В Ізмаїлі мої діти закінчили школу. Тут я поховав батька. На цій землі почалося по-справжньому осіле, свідоме життя, в якому стали у пригоді накопичені знання. На посаді міського голови чимало гуль набив, але і радостей було багато.
- Могли б ви назвати найщасливішу подію в житті, найневдалішу ситуацію?
- Найщасливіша подія — народження онучки Євочки, котрій зараз 9 місяців. Такі шлюзи відкрилися в душі, що все інше мерхне. А невдачі - це відчуття сірого кольору, котрі відходять і відсуваються самим життям.
- У кому ви шукає підтримку, коли починає переважати сірий колір?
- Як і більшість людей, підтримку і втіху знаходжу в сім’ї. Для мене це луг з чистим джерелом, травонькою-муравонькою, мертвою і живою водою, де можна заспокоїтися, відігрітися й омитися. Без цього не можна бути щасливою людиною. Відповіді на запитання можна знайти в команді виконкому, у друзів, але допомогти відновити сили здатна тільки сім’я.
- Станіславе Володимировичу, у вас є улюблене місце в Ізмаїлі?
- А мріється про що?
- Після театру і Палацу спорту мрію по-справжньому добратися до теми благоустрою - до недоглянутого міста туристів не привезеш, та й ізмаїльцям це буде на радість.
