Таємничі ініціали
Щоденник вона почала вести, як тільки Гоголь приїхав до Одеси у жовтні 1850 року. Щоденник був присвячений йому, а вона своє авторство приховала під ініціалами “К.О.” Гоголь приїхав до Одеси не випадково, а обдумано, втікши від московської зими і розраховуючи попрацювати над другою частиною «Мертвих душ», і сподіваючись, що місто буде прихильним до нього у всьому, аж до погоди! Надії виправдалися: осінь, жовтень були такі сонячні, листопад і грудень такі теплі, що бруньки на деревах готові були проклюнутися листочками, і він із захватом писав у листах про «острівець Ніцци – Одесу».
Такого благословенного майже весняного дня він прийшов до них до дому. Одягнений був у камлотовий плащ. Весело зняв круглого капелюха і цілував руку старій княгині і їй – К.О. Невисокого зросту, абсолютно білявий, вуса темні, пишні, обличчя зацікавленого до всього птаха. Розповідав про Костянтинополь, зображував турка у фесці. Але К.О. помітила: він погано вимовляє російські слова – довге сидіння в Римі тому було причиною. Але все це в ньому для неї було миле, і вже через два тижні вона відзначила у своєму щоденнику, що мова його стала бездоганною. І повіряла своєму щоденнику, що сльози застеляють їй очі при одній думці про те, що він усе-таки коли-небудь поїде звідси...
Вона говорила з ним про прочитану сучасну повість. У ній молодий чоловік кохає дівчину. “А, справа звичайна! – вигукнув Гоголь і запитав: - А які обличчя? Барельєфність у зображенні є?» Коли заговорювали про що-небудь нове, він нудьгував. Говорили про відкриття, про нововведення – він критикував новомодні лампи. К.О. палко переконувала його: «Тепер відкрили стеарин! Дагерротипи. А шосе замість непролазного болота? А диліжанси?..” Він посміхався у відповідь: «Так навіщо ж усе це потрібно? Чи кращі від цього люди? Ні, гірші». Вона не сперечалася, хоча і не була згодною з ним. Вона вже любила його ніжно і всепробачливо. Милувалася кожною його рискою. Дивувалася тому, що в дитинстві він до трьох років не говорив, а писати навчився тільки семирічним. Якось він читав старій княгині «Одіссею», перший розділ, і К.О. просто не впізнала цю главу! «Такою прекрасною вона мені здалася, пройшовши крізь його голос, мову, душу. Він не робив жестів, але піді мною диван тремтів, на якому він сидів поруч мене …»...
Його жіноче оточення
Іноді К.О. проїжджала в кареті повз відому в Одесі ресторацію Оттона. Тут о шостій вечора, після напруженої письменницької роботи, Гоголь обідав, пив горілку, а після страв – шампанське, а якщо компанія була підходящою, то сам варив паленку за власним рецептом. Він про це розповідав К.О. Вона була спокійною: у ресторації він бував у товаристві професора Мурзакевича, члена дирекції театру Соколова. Її непокоїли, хвилювали ті дні, коли він їздив до акторів.
Акторський будинок був на березі моря. Сюди його упросили прийти, щоб він по-своєму, по-гоголівськи прочитав п'єсу, призначену до бенефісу. «І яку п'єсу! – журилася К.О. – «Школу жінок» Мольєра!» Збиралися в квартирі режисера Богданова. Він був одружений на рідній сестрі знаменитого актора Щепкіна, друга Гоголя. Квартира гула від багатолюддя, коли Гоголь з'явився о восьмій. Від великої кількості незнайомих облич він, за своїм звичаєм, зніяковів, відчув себе не в своїй тарілці, м'яв у руках рукавички і капелюха. Читав (п'ять дій!) як у безпам'ятстві, монотонно. За вечерею його оточили акторки, обходжували, не давали йти, затримували. Знаменита в Одесі прима, котру тут усі кликали артисткою Лялею, завела з ним небезпечний флірт. Вона була гарна собою, вміло користувалася своїм чарівним голосом. За один вечір вона досягла того, чого К.О. не домоглася за всю зиму! Микола Васильович зацікавився Лялею, зобов'язався бувати на її спектаклях і неодмінно на бенефісі, і усі з його вигляду переконалися: так він закохався в неї! А артистка Ляля, не підозрюючи про існування К.О., розпитувала письменника про його зустрічі в Одесі з молодою княжною...
Одеська княжна не такою вже була молодою, як у ті часи, коли він зустрів її вперше в Петербурзі, а в Бадені продовжив знайомство. Вона була сміхотлива, і вони разом частенько реготали, як вона висловлювалася – на все горло. Але проти письменника Гоголя вона була упереджена. Її родичка Аннет Оленіна, у котру був ніжно закоханий свого часу Пушкін, надіслала якось княжні книжечку «Вечера на хуторе близь Диканьки»... І назва, і ім'я автора відразу вивітрилося з голівки княжни. Потім усі почали читати якісь «Мертві душі» і навіть говорили, що написав їх якийсь російський Гомер! Вона всю цю вітчизняну «муть» не читала принципово. Вона була емансипованою дівчиною, закордон для неї був рідним домом. І що з того, що в Петербурзі приходив до її брата якийсь Гоголь, заходив до неї – вона тоді займалася живописом – давав їй поради, розповідав анекдоти. Але він мало цікавив її. Вона мріяла про щось незвичайне, романтичне і святе!
Але в акторському будинку в Одесі усі впевнилися, що Гоголь закохався в одеську акторку і спокусницю Лялю. Ніхто не думав про те, що в оцінці стосунків Миколи Васильовича з жінками слід бути обережнішими. (До речі кажучи, навіть у допитливих дослідників ця тема виявилася темною, неясною.) Ну, скажімо, ще в молодості чиновник Гоголь з Петербурга раптом оголосив у листі до матінки, що безмежно закоханий, а тому розтринькав усі її, призначені до банку, грошики. Виявляється, він їздив до Любека услід за предметом своєї пристрасті і щастя. Правда, потім він лікувався в Травемюнді. Фіофілант Косичкин (так Гоголь називав свого друга Пушкіна) три дні реготав довідавшись про цю жагучу любов Миколи.
У Павловську, де Гоголь тоді бував, серед знайомих миготіли і сильфіда Урусова, і ластівка Розетті, але далі доброго знайомства з ними справа не пішла. Навіть його слуга Яким одружився і жив при ньому з дружиною. А в Миколи Васильовича з цією справою було туго.
Жінки в його житті? Про них відомості куці і невиразні. Невже він був аскетом і проповідував стримування від плотських спокус? Але його приятель Лев Арнольді, сестрою якого якийсь час цікавився Гоголь, згадував, що Микола Васильович, досить часто проїжджаючи в Москві по Нікітській, завжди звертав увагу на тих самих метеликів, що вечорами виходили на свій древній промисел. Навіть при цьому декламував вірші небезпечного змісту. Але театральний режисер А. Бурдонський повідомив автору цих рядків, що в листах матері Гоголя згадується епізод, як у дитинстві вона Миколку «приспала», тобто, спала з ним в одній постелі і ледве не придушила його своїм тілом, ледве ненароком не позбавила його життя! Я в її листах рядків про цей епізод не знайшов, але, якщо так воно і було, то стереотип закарбувався в дитині: жінка, постіль, крайня небезпека для життя… До речі кажучи, дорослим він майже ніколи не спав у ліжку, а віддавав перевагу сну, напівлежачи в кріслі.
Але хто ж вони: княжна, акторка, «К.О.»?
Княжна – це Варя, Варета, Варвара Рєпніна. Вона, нарешті, уважно прочитала “Мертві душі” і вигукнула, роблячи черговий запис у своєму щоденнику: “Ні мова, ні типи, ні розум автора не дають забути, що все це потопає в бруді!» Але вона дивувалася особі автора. Той, не маючи ні копійки, позичив у неї грошей і помчав до Парижа виручати друга, що потрапив у біду. У Римі вона була свідком того, як на руках у Гоголя вмер його талановитий молодий друг граф Йосип... В Одесі в 1848 році, коли письменник сидів за чотирма рядами залізних ґрат в одеському портовому карантині під час епідемії холери, Гоголю і спало на думку продовжити «Мертві душі», і він через добровільного кур'єра просив доставити йому першу частину, щоб відразу і почати працювати в карантині. Він був окрилений і відразу після карантину зустрівся з Варею Рєпніною. Вона потім записала, що раніше він був іронічним, його часом навіть боялися, «а тепер він зробився ясним для інших, він добрий, він м'який».У 1850 році він часто бував у неї, у її брата, у будинку якого в нього була висока конторка, і він часто працював, стоячи за нею. І сміхотлива Варя вже усвідомила: «У мене з'явилося почуття глибокої поваги до Гоголя... Я благоговію перед ним... Він став близьким моєму серцю». Микола Васильович і зі своєю матір'ю говорив про можливість влаштування свого особистого життя з княжною Варею. Але з цього нічого не вийшло. Правда, доля дала Варі можливість побачити його у Москві за два тижні до його смерті. Потім вона часто ходила до Данилівського монастиря, де він раніше був похований, годинами мовчала, плакала і молилася над його могилою, зарослою травою.
Одеська акторка Ляля – це Олександра Шуберт, акторка, що потім грала в Петербурзі в імператорському театрі, працювала і викладала в Москві. (Вона була коротко знайома з Достоєвським, і про це ми незабаром опублікуємо есе під рубрикою «Гість з історії»). Щоправда, у своїх спогадах вона не розставляє акценти на тих фактах, що в неї були скороминущі романи з Гоголем, Достоєвським, а лише викладає зовнішні події зустрічей з ними.
К.О. довірила своєму щоденнику історію свого кохання до людини, яку вона любила таємно. Вона багато чого не помічала в ньому! Іноді він з погордою говорив про речі, яких зовсім не знав. Її любов, як і будь-яка любов, була досить короткозорою. Вона вибачала йому і те, що він, знаменитий письменник, володар душ і сердець, завивав своє біляве волосся, за вусами доглядав більше, ніж за дівчатами, і сварився з цирюльниками-кауферами з приводу модного укладання волосся. Вона не звертала уваги на те, що він іноді міг до обіду прийти в потворних жовтих панталонах і при цьому поводився як іменинник – був одягнений потворно, а думав, що дуже красиво. Він був боязкий з жінками? Але у своїх літературних заняттях, як вважала вона, він такий з ними жагучий і поетичний... Вона часто пише у своєму щоденнику: «У нього обличчя зляканої орлиці».
В Одесі тоді жили дві старі княгині Рєпніни. Перша – вдова, котра була віце-королевою Саксонії. У неї була донька Варя, Варета. Про неї ми знаємо. (До речі, Варя, котра вважала, що всі потрібні книги давно написані і більше письменників не потрібно, пізніше і сама зайнялася літературою, видала книгою власне творіння.) Друга княгиня Рєпніна – дружина князя Василя. У неї начебто жила приятелька, якась дама Катерина Олександрівна. Цю К.О. і прийнято вважати авторкою щоденника про Гоголя. Правда, от дивна річ: публікатори її щоденника чомусь так і не встановили її прізвища. Але ж це було дуже просто зробити: щоденник друкувався за її життя. У мене навіть закралася думка: а чи не схильна до романтичних таємниць Варя-Варета писала цей щоденник? Звичайно, можна порівняти почерки Варі й К.О. Але до цього поки що руки не дійшли. У всякому разі, коли К.О. довідалася про смерть Гоголя, вона в сльозах писала, як написала б і Варя Рєпніна: «Як сумно! Як важко! Скільки втрачено надій...».
Ну а що ж Микола Васильович? Незабутній, великий і, як тепер пишуть, україно-російський письменник, якого за життя навіть порівнювали з греком Гомером? На Дерибасівській, коли він прощався зі своїми одеськими приятелями, то твердо обіцяв наступної зими 1851 року знову приїхати в Одесу. І, головне, він вирушив в цю поїздку, але по дорозі відчув себе погано, зупинився в Оптиній пустелі, а потім повернувся до Москви, де незабаром помер. Кого ВІН кохав? Чи була в його житті жінка, котру він кохав беззастережно і всією душею? Виявляється, була. За свідченням його близького друга письменника Сологуба, нею була молодша сестра дружини Сологуба Анна, Анюта, графиня Вільєгорська. Він боготворив її все життя. Вона не виходила заміж до самої його смерті – його, Гоголя донна Анна, недосяжна і прекрасна.
