…Як добре, що, нехай не часто, але спускається зі свого високого поверху будинку у Сабанському провулку Діна Михайлівна ФРУМІНА. І тоді ми бачимо її – по-старомодному елегантну, у чорному костюмі і білій блузочці, не таку, як всі, і взагалі ніби-то не звідси. І відчуваєш себе поруч з нею як в іншому вимірі...
Вона народилася в Ананьєві 13 березня, 90 років тому (при царі Миколі ІІ, до першої світової війни і жовтневої революції...). Через п'ятнадцять років, в Одесі, вступила у світ мистецтва. Шляхи учнівства – одеська художня трудшкола, одеський, а потім київський художній інститути, захист диплому в евакуації – у Самарканді. Вчителі – М. Жук, Т. Фраєрман,
М. Гершенфельд, В. Костецький, С. Герасимов... Після Середньої Азії – нетривалий московський період, а з 1945 року і назавжди – Одеса.
Саме із Самаркандом пов'язана перша персональна виставка Діни Михайлівни в музеї західного і східного мистецтва в 1946-му. Перша – і протягом більш, ніж п'ятдесят років, єдина. Була після “Етюдів Самарканду” участь у колективних виставках, але до 1997 року персональної – жодної...
Що вмістилося в ці роки? Викладання в Одеському художньому училищі (“Греківці”). Її учні – Йосип Островський, Лев Межберг, Олександр Фрейдін, Михайло Івницький... Нелегкий час боротьби з космополітизмом та іншими “ізмами”. На долю Діни Михайлівни випало звинувачення у формалізмі. Її ставили в один ряд з Ганною Ахматовою (!), яку тоді в чому лише не звинувачували... Особисте життя. І на всьому цьому тлі – живопис.
Пейзажі, натюрморти – які засвідчують, що життя чудове, незважаючи ні на що. Портрети друзів. Автопортрети. Виклик часу і відповідь звинувачувачам – “Автопортрет” 1950 року. З високо піднятою головою.
Так сталося, що Діна Михайлівна стала літописцем останніх років існування “будинку Бернардацці” – на розі Сабанського провулку і Маразліївської. Його було видно з вікон її квартири, і вона малювала його не один раз, у різний час доби. Спочатку – будинок, потім пустир на його місці.
Одеса Діни Михайлівни Фруміної – затишне, розніжене під південним сонцем місто. Дачна місцевість у прибережній зоні. Часом здається, що почуваєш слабкий подув морського вітерця. Море дахів – невидима знизу одеська “географія”. Коли, після двох невеликих експозицій у галереї “Міст” (1997 і 1998 рр.), грянула персональна виставка Діни Михайлівни у трьох залах музею західного і східного мистецтва, враження було приголомшуючим. В одному із залів часто можна було бачити саму художницю. До неї підходили старі друзі і знайомі, учні, глядачі – які зважилися зробити це.
І можна було сказати так багато і багато про що помовчати. За Діну Михайлівну і про неї говорили її картини. Запитання - жаль - чому не можна було побачити їх раніше? І відповідь - виходить, так було бажано, щоб саме тут і зараз - у 2002 році.
Що сказати Діні Михайлівні через певний час, у день її народження?.. Так багато…І просто спасибі - за те, що вона є, така, поруч з нами, і хоча б іноді спускається зі свого високого поверху, і тоді можна побачити її.
На знімку: Діна Михайлівна Фруміна, 2002 рік.
