Саме за цим дивним принципом вербували красунь у нічні клуби Люксембурга заповзятливі ділки.
Зовні все було абсолютно легально: організоване в Одесі приватне підприємство надавало послуги з працевлаштування за кордоном. Аудиторія охоплювалася дуже широка: центральні та регіональні ЗМІ із задоволенням розміщували оголошення про працевлаштування у благополучній державі Люксембург. Постійно наголошувана легальність працевлаштування багатьох розслабляла. А словосполучення “танцівниця стриптизу у нічному клубі” не особливо лякало. Врешті-решт, їхати належало до тихої культурної держави. А там все може бути: і жених заможний трапиться, і робота не брудна.
До речі, українських красунь, які влаштовувалися на “небрудну роботу” абсолютно не хвилювала така дрібниця, як відсутність інтересу наймачів до їхніх професійних якостей та володіння іноземною мовою. Основним при відборі був вік і зовнішні дані красунь з екзотичної України.
Саме тоді, коли й почала роботу сумнівна фірма, одеські фотостудії захльоснув потік юних красунь, що замовляли фотографії у напівоголеному вигляді. Ці знімки і були основним аргументом під час прийому на роботу і предметом ретельного вивчення майбутніми працедавцями.
Красуні з України мали принаджувати якомога більше клієнтів до розважальних закладів Люксембурга. А там уже починалася розкрутка “по-дорослому”. Для заможного люксембуржця, що клюнув на славну дівчинку – не проблема придбати пляшку (а то й декілька) шампанського вартістю від 300 євро. Надавалися й інші послуги, вартість яких досягала до двох-трьох тисяч євро, в залежності від фантазій клієнта. Все це називалося гарними іншомовними словами “консумація” та “сіпара”, що звучало для недосвідчених українських простушок як назви далеких чарівних островів.
Фірма в Одесі працювала, як хороший прокатний стан – без зупинок. “Вербувальники” невтомно обшукували всі регіони України, “влаштовуючи” щастя недалеких красунь. Гроші вилучалися, до речі, з живого товару чималі і за дуже простою схемою. Контракт укладався на термін від трьох до шести місяців з помісячною оплатою у 1600 доларів/євро. Паралельно оформлялися письмові зобов’язання про виплату одеським “благодійникам” у перші два місяця перебування за кордоном суми у 2 тисячі доларів/євро за послуги щодо виїзду до Люксембурга. І не вірте тим, хто стверджує, що Україна у всьому відстає від Росії: тарифи одеських “вербувальників” перевищували російські у чотири (!) рази.
Три роки активної діяльності принесли одеським “бізнесменам” чималі гроші – адже до Люксембурга відправлено понад сто українок. Це – за даними УСБУ в Одеській області. А ось самі підприємці офіційно стверджують, що з часу створення підприємства до нічних клубів Люксембурга працевлаштовано всього п’ять громадянок України. Але дані щодо фінансових надходжень вербувальникам лише через одне з багатьох одеських відділень “WESTERN UNION” спростовують ці байки – отримання понад 15 тисяч доларів фірмою щодо торгівлі “живим товаром” чітко проходить по всіх документах. Порушення у січні цього року кримінальної справи за фактом злочинної діяльності сучасних работоргівців розставить крапки над “і” у багатьох епізодах цієї заплутаної історії. Але знову, як завжди, виникає цілком резонне питання: невже всі дівчата жили у вакуумі і нікого з близьких не насторожили ані необхідність надання працедавцям знімків у досить фривольних позах, ані відсутність професійних вимог до потенційних танцівниць?
Обдурені дівчата чесно заробляли гроші для всіх: вербувальників-благодійників, своїх люксембурзьких господарів, дріб’язок для себе. Вимагати під час укладення контракту, щоб їм повідомили, яким шляхом вони потраплять на Батьківщину із жаданими євро, дівчата не додумалися. А вся проблема полягала в тому, що 2/3 заробленого витрачалися у трудівниць стриптизу на оплату харчування, проживання і медичної страховки. Каторжні зобов’язання щодо повернення грошей призводили до того, що заробити хоча б щось на зворотній шлях було неможливо. Однак, усіма правдами і неправдами частина рабинь вирвалася з полону, а ті, кому менше пощастило, поки що у Люксембурзі – відпрацьовують право на мрію про солодке життя...
Більш детально про цю історію ми розповімо тоді, коли розслідування даної кримінальної справи буде завершено.
Скільки за цей час гарненьких наївних дурненьких дівчат попадеться на гачок і вирушить будувати світле майбутнє власним тілом?
ДЛЯ ТИХ, КОМУ ЩОСЬ ВІДОМО ПРО ЦЮ І ПОДІБНІ СИТУАЦІЇ, ХТО ОПИНИВСЯ У РОЛІ «ЖИВОГО ТОВАРУ» АБО ОТРИМАВ СУМНІВНУ ПРОПОЗИЦІЮ ПОПРАЦЮВАТИ ТАНЦІВНИЦЕЮ, ГУВЕРНАНТКОЮ, ДОГЛЯДАЛЬНИЦЕЮ ЗА КОРДОНОМ, ПРАЦЮЄ ЦІЛОДОБОВИЙ ТЕЛЕФОН В ОДЕСІ 25-34-83 (8 0482). ЗВЕРТАЙТЕСЯ, ВАМ ДОПОМОЖУТЬ.
