- Вставай, чумаче! Бачиш, куди вже сонце піднялося!
- Чого репетуєш? Що, воно піднімається останній раз?
Це жарт з тих часів, коли ще возили сіль на волах, скажімо, з Криму до Балти, і чумакові було однаково, днем раніше чи пізніше дістанеться він додому.
Сьогодні – інші швидкості. То ж і порядки на транспорті мають бути зовсім іншими. Проте трапляється, що й не розбереш, в якому віці ми живемо.
Взяти хоча б такий приклад. Одеський залізничний вокзал. О 14.46 відповідно до розкладу має відходити поїзд Одеса – Ізмаїл. Спочатку пасажири спокійно чекали поки на табло з’явиться напис з номером платформи, на яку має прибути поїзд. Та сучасне інформаційне устаткування стосовно цього ніяких роз’яснень не давало. Мовчав і гучномовець.
- Очевидно, запізнюється,.. - заспокоювали один одного пасажири.
Та коли все менше часу залишилося до відправлення, почали метушитись, перебігаючи від платформи до платформи. Серед таких стривожених людей був і Володимир Карачебан – чоловік солідного віку і з солідним вантажем в руках. Він, уже навчений досвідом, вирішив допитатись, коли ж і звідки буде відправлятись поїзд. Аж тут раптом через шум прорвалося повідомлення диктора про те, що поїзд відправляється! Уявіть собі паніку серед пасажирів, які поки що є лише власниками квитків, а пасажирами можуть і не стати.
Підбігає Карачебан до дівчини з червоною пов’язкою і запитує про поїзд.
- А він там, за воротами! – відповідає чергова.
За воротами начеб-то залишається тільки асфальт, але люди кинулись туди, куди відправила дівчина.
Вибігли. Ніякого поїзда. Одні тролейбуси та маршрутки зупиняються. Знов біжать до чергової.
- Та я сказала – за воротами! Біжіть на вулицю – там побачите!
Задихані люди з чемоданами і сумками знов рвонули від колій на асфальт. І тут виявилося, що поїзд стоїть метрів за сто далі від основних платформ.
Та стояв він, зрозуміло, до тієї хвилини, коли належало рушати. Найміцніші здоров’ям пасажири встигли добігти і вскочити в тамбур. Дехто хоч і добіг, але зміг лише побачити в вікнах співчутливі або щасливі обличчя, бо двері в вагонах, як відомо, закриваються автоматично.
Віддихавшись після напруженого кросу, невдахи почали цікавитися, чи не можна здати квитки, вартістю понад 7 гривень. “Одержите півтори - дві гривні” – почули відповідь.
- Але ж навіть коли б за квитки гроші повертали повністю, то хіба ж це вирішення проблеми? Чому ніхто не потурбувався, щоб всі люди сіли в поїзд? – запитує В. Карачебан.
Виявляється, “таємне” відправлення поїзда Одеса – Ізмаїл не єдина проблема. Він, як правило, переповнений, складається всього з трьох вагонів. Розклад змінили таким чином, що приходить потяг в Ізмаїл вночі. А людям же ще треба добиратись в Кілію, Рені або в села цих районів. Куди діватись в нічний час? На скарги жителів цих районів в управлінні Одеської залізниці відповідають, що такий розклад встановлено… на прохання пасажирів.
Чумакам було простіше. Вони нікуди не поспішали, коли хотіли тоді й рушали в дорогу, а пасажири, відставши від валки возів, могли й догнати її підтюпцем.
А зараз увага до пасажирів, як бачимо, часто відстає від технічного рівня транспорту.
