У 1986 році в життя багатьох наших земляків назавжди увійшла чорнобильська трагедія. У складі Одеського зведеного загону протипожежної служби 28 вересня 1986 року в Чорнобилі опинився і В’ячеслав Михайлович ГОРДІЄВСЬКИЙ, тоді – старший інженер нормативно-технічного відділу Управління пожежної охорони, старший лейтенант внутрішньої служби. “Мене викликали просто з відпустки. Спочатку відрядили на тиждень стажуватися на Курську АЕС, точну копію ЧАЕС. Там уже точно зрозумів, що Чорнобиль – це серйозно й небезпечно, тому працювати потрібно буде з цілковитою самовіддачею...”
Як морально та теоретично не готувалися до зустрічі з лихом, перші враження приголомшили всіх: мертва Прип’ять, цілком безлюдне місто, обведене колючим дротом, неначе йде війна. А в Чорнобилі, де здебільшого розташовувалися всі рятувальні сили, було видно, що на вікнах у полишених, порожніх квартирах… зацвіли кактуси. У садах на деревах висіли величезні, фантастично гарні яблука, яких ніхто не торкав. “А ще запам’яталося назавжди чорнобильське олов’яне небо, хмари та постійне ревіння вертольотів у небі. Адже саме з вертольотів провадили монтаж усіх систем у саркофазі. Почувалися нібито нормально, лише дещо допікала неприємна сухість у роті… - згадує В’ячеслав Михайлович.
У Чорнобилі В’ячеслава Гордієвського призначили начальником першої зміни групи профілактиків. Їхнім завданням була підтримка пожежної безпеки при виконанні відновлювальних, ремонтних робіт на другому та третьому енергоблоках. “Іноді протягом одного дня слід було проконтролювати строге дотримання правил пожежної безпеки на понад 300 точках вогневих, зварювальних робіт. На місці ухвалювалися проектні рішення – і зразу починалися роботи, отож відповідальність була величезна”.
Тоді в Чорнобилі ліквідаторам було не до оцінок і міркувань, важливе було тільки одне – гідно виконувати поставлені завдання. “Пам’ятаю, як гасили склад будівельних матеріалів на самій станції, пам’ятаю й пожежу на третьому енергоблоці. Часто горіли торф’яники в лісах і будинки у прилеглих селах…”. До дня Жовтневої революції урядовою комісією було ухвалено рішення прискореними темпами вивести на повну потужність другий енергоблок. Почався показовий запуск. І ось, уявіть: раптом по гучномовцю передають, що на другому енергоблоці аварійна ситуація – вібрація турбіни. Ми були готові до всього. На щастя, вдалося швидко розібратися в причині надзвичайної ситуації – перегрівання турбіни. Почали скидати оберти, і все дійшло норми…”
45 днів працювали в Чорнобилі одеські пожежники. Протягом усього цього часу виконувалися спеціальні роботи щодо безпеки при запуску відкритих зовнішніх підстанцій, провадилася дезактивація житлових будинків Прип’яті й інших населених пунктів. Офіційно загальний фон радіації в Чорнобилі та на прилеглих територіях визначався в один рентген. Але на ділянках небезпечніших (у низинах, лісосмугах), а також за найнезначніших пожеж і загораннях рентгенів набиралося набагато більше. “Одним із перевіркових тестів, - згадує В’ячеслав Михайлович, - було вміння швидко пробігати небезпечні ділянки. Цього мене навчили в першу чергу. Колеги пояснювали: там ходи спокійно, там – краще пробіжи, а туди взагалі не ходи…”
Так, з волі обставин, виконуючи свій службовий обов’язок, звичайнісінькі люди ставали справжніми героями. Але чи пам’ятають сьогодні про те, що було здійснено ними тоді? Законом “Про соціальний захист громадян, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено низку пільг для всіх ліквідаторів. Це безкоштовне медичне обслуговування, пріоритет при одержанні квартир, усілякі грошові виплати… На жаль, на практиці справи інші. Із грошових “чорнобильських” доплат сьогодні реально існує тільки одна – так звані гроші “на харчування”. Сума тут досить скромна – від 80 до 150 гривень на місяць. Та й виплачують ці гроші з затримкою.
Безплатне медичне обслуговування донещодавна для “чорнобильців” в Одесі здійснювалося у спеціальному відділенні МКЛ-12. В усіх решті лікарень Одеси безплатно “чорнобильців” уже давно не лікують і, на жаль, безплатно потрібних ліків не дають. А “букет” хвороб у колишніх ліквідаторів зазвичай поважний – усілякі злоякісні новоутворення, рак дихальних шляхів, шлунку, розсіяний склероз кінцівок…
Отже, реально в “чорнобильців” сьогодні існує тільки пільга на безплатний проїзд у громадському транспорті. Небагато, якщо врахувати, що тоді, в Чорнобилі, вони врятували країну, не розмірковуючи і не розводячи бесід, упритул зустріли смертельну небезпеку. Сьогодні все минулося, залишилися самі тільки спогади та біль утрати бойових товаришів. Уже пішли з життя 22 одесити-ліквідатори аварії на ЧАЕС.
…Ті, кого ми звемо сьогодні “чорнобильцями”, свій обов’язок перед Батьківщиною виконали гідно та сповна. І хочеться, щоб пригадували про це не раз на рік і не з нагоди до нагоди, а щоб удячність і пошана наші до цих людей набули, нарешті, реального втілення в якісному покращанні умов їхнього сьогоднішнього побутування.
