Мабуть, є щось символічне в тому, що вихованець сирітського притулку потрапив юнгою на пароплав «Свет». Було це в далекому 1919 році, а через десять років, проплававши цей час матросом, він без відриву від виробництва вступив до Одеського морського технікуму й закінчив його. Так Пахом Михайлович МАКАРЕНКО починав своє життя, тривалість якого, - дожив би він до цього травня, - вимірювалась би рівно століттям.
Працелюбний і допитливий, він тягнувся до світла знань, які б посади не обіймав, - помічника капітана на суднах Чорноморського пароплавства, начальника відділу його морської інспекції, а потім, з 21 квітня 1939 року, - начальника Одеського морського порту.
В дуже складних умовах початку Великої Вітчизняної війни Одеський порт відіграв вирішальну роль у забезпеченні оборони міста, евакуації поранених і цивільного населення, а також матеріальних народногосподарських цінностей. На його начальника П.М. Макаренка було покладено відповідальність за роботу всіх підприємств і служб морфлоту, що перебували в Одесі.
У першу річницю визволення Одеси колишній командувач Одеського оборонного району в 1941 році контр-адмірал Г.В. Жуков писав: “Життєве значення для оборони Одеси мала робота порту. Ми були на суходолі оточені з усіх боків, море залишалося єдиним шляхом, що пов’язував нас із усією країною або, як ми тоді висловлювалися, з “Великою землею”. За досить неповними даними, повітряними й артилерійськими обстрілами було зруйновано в порту 20 складів, 7 причалів, портальні крани тощо. В тих обставинах були потрібні висока самопожертва, кмітливість, дисциплінованість, щоб забезпечити цілодобову безперебійну та чітку роботу порту. Колектив порту цілком виявив такі якості”.
За активну участь в обороні міста П.М. Макаренка було нагороджено орденом Червоної Зірки та медаллю “За оборону Одеси”.
У жовтні 1941 його призначають заступником начальника Чорноморсько-Азовського пароплавства й уповноваженим Народного комісаріату морського флоту на Чорноморсько-Азовському театрі військових дій. У період оборони Севастополя, Новоросійська, Керчі він бере активну участь в організації роботи флоту, портів, заводів, із перевезення військ, боєприпасів, техніки, вивезення поранених, евакуації цивільного населення та при перевезенні народногосподарських вантажів.
У липні 1942 р. його призначають начальником Головного управління морських портів, а восени цього ж року переводять до Каспійського басейну на посаду начальника суховантажного пароплавства “Каспфлот”. У цей період від роботи флоту та портів на Каспійському морі залежало вчасне забезпечення армії всім потрібним для розгрому ворога на Кавказі. За це багато хто з портовиків і моряків були удостоєні високих нагород, зокрема й П.М. Макаренко – ордена Леніна та медалі “За оборону Кавказу”.
Одразу після визволення Одеси його було призначено начальником Чорноморського пароплавства. Для успішного керівництва його складним господарством, крім досвіду роботи, потрібні були й спеціальні знання. Тому в 1948 році Пахом Михайлович вступає на заочне відділення експлуатаційного факультету Одеського інституту інженерів морського флоту, яке закінчив у 1953 р. В той же час він був начальником Далекосхідного пароплавства, а з 1955 р. – Далекосхідного об’єднаного пароплавства. 27 липня 1955 р. постановою Ради Міністрів СРСР П.М. Макаренка було затверджено членом Колегії Міністерства морського флоту.
І знову Одеса. У 1959 році Пахома Михайловича було відряджено сюди за станом здоров’я. Працював начальником експедиції з перегону 60000-тонного плавучого доку з Балтики, начальником молодого Іллічівського морського торговельного порту (1961-1962 рр.), капітаном суден – “Василий Головин”, “Волгонефть”, “Кострома”, капітаном-наставником Одеського портофлоту. В 1969 р. П.М. Макаренко пішов на заслужений відпочинок. Помер 1983 року.
Персональний пенсіонер союзного значення, комуніст, начальник трьох значних морських портів, трьох пароплавств, керівник багатотисячних колективів, кавалер двох орденів Леніна, двох орденів Трудового Червоного Прапора, ордена Червоної Зірки та багатьох медалей, Пахом Михайлович Макаренко все своє життя був пов’язаний із морем, зі світлом знань, з людьми, віддаючи їм щедрість свого серця.
Інакше він жити не міг.
Друзі та колеги
