Та найважливіша обставина, що розташування Одеси надзвичайно вигідне з точки зору економічної, було оцінено давно. Невипадково, відомий указ Катерини Другої, яким було покладено початок будівництву порту і від якого прийнято відраховувати історію міста, починався словами: «Уважая выгодное положение Хаджибея при Чёрном море и сопряженные с оным пользы...» Але знавцям відомо й інше: місце розташування Одеси вирізняється ще й особливою мальовничістю, що було блискуче використано автором проету першого генерального плану Францем Деволаном. Не одне покоління містобудівників, художників, літераторів, краєзнавців вивчало і захоплювалося деволанівським задумом, черпало у ньому натхнення для своїх робіт.
Одеський дизайнер та краєзнавець Віктор БАХНЄВ багато років вивчає історію розвитку містобудівного комплексу Одеси. Його кореспонденції, присвячені темі, публікувалися у різних газетах та журналах, зокрема – в «Одеських вістях» Нещодавно він завершив роботу над циклом нарисів – своєрідних екскурсій рідним містом. Автор пропонує заново подивитися на давно знайомі місця, поміркувати над подіями минулого.
Заснування Одеси – спочатку як укріпленого пункту, а потім як великого торговельного центру – багато в чому було зумовлено сприятливими природними умовами території та вигодами географічного розташування на стародавньому торговельному шляху. Місце для міста було дуже зручним і в стратегічному значенні: з одного боку, воно було захищене річками та морською затокою від нападу, з другого – місто закладалося на березі зручної для мореплавання затоки Чорного моря.
Разом з тим місцерозташування Одеси надзвичайно мальовниче, що було помічено ще першобудівниками міста і блискуче ними використалося і що, на жаль, майже повністю ігнорується сучасними зодчими. Історична частина міста знаходиться на високому крутому березі Одеської затоки, звідки відкриваються голубі далі північного узбережжя та акваторії затоки, що відіграло певну роль у формуванні просторової композиції міста. Затока є головним природним орієнтиром для Одеси, до неї звернено центр міста пишною зеленою стрічкою Приморського бульвару, всією системою зв’язаних з ним вулиць, скверів та майданів. Цей принцип просторової композиції Одеси – розкриття житлових масивів в бік затоки і співставлення їх з водним дзеркалом – одержав свій подальший розвиток у другій половині ХХ століття при забудові північно-східного узбережжя.
Для надання місту більшої виразності і неповторності враховувалися найрізноманітніші напрямки огляду і видові точки, з яких розкривалися широкі і далекі перспективи на простори природного ландшафту і будівлі, що облямовують затоку. Затока і своєрідне природне оточення визначили характер міського ландшафту і, будучи природним фоном, об’єднали своїм монументальним масштабом різні частини міста у єдине ціле.
Наш прогулянковий маршрут зв’язує один з одним різні видові майданчики, з яких відкривається вражаюча панорама затоки і розкриваються найвиразніші перспективи на історичний центр міста. Один з найпопулярніших оглядових майданчиків Одеси розташований на крутому виступі берегового обриву, над яким вивищується колонада Воронцовського палацу. Звідси відкривається наймальовничіша панорама всієї затоки. Ліворуч добре видно стару частину міста, яка виходить до озеленених схилів, за нею тягнеться до горизонту низькоповерхова забудова Шкодової гори, на протилежному березі затоки у димці видніється широка смуга нового житлового масиву, а внизу – портові споруди і численні стріли кранів. Тут, на межі морської стихії та суші і виникають особливі відчуття, що надихнули багатьох поетів і художників...
Основну частину цієї панорами займає найнижча частина міста, на тлі якої вирізняється невелике плоске підвищення, відоме під назвою Жевахової гори. Мало хто з одеситів щось знає про неї. Ще менше тих, хто піднімався на її вершину, хоча підвищення це повністю можна використовувати як ще один майданчик для огляду панорами затоки. Назва гори пов’язана з ім’ям першого власника цих земель героя російсько-турецьких воєн князя І.С. Жевахова. У книзі В. Надлера «Судьбы местности, занимаемой Одессой» згадується хутір княгині Жевахової, який розташовувався «…на восточной стороне горного хребта, отделяющего Куяльницкий лиман от Гаджибейского».
Ми звикли вже до того, що скрізь земля наша занепадає, зникає на очах первозданна природа. Тут же, майже в центрі цієї частини міста, вивищується дивом вцілілий від забудови надзвичайний острів краси і душевного спокою, на якому природа залишилася такою ж, як і сотні років тому. Якщо доведеться вам, шановний читачу, проїжджати повз Жевахову гору, зупиніть біг свого автомобіля, підніміться на її вершину, і ви потрапите, як у загублений світ, у далеке минуле нашого краю. Перед здивованим поглядом подорожнього постане буйний світ, створюваний сонцем, грунтом, вітрами і зеленим валом життя. Від хвиль ковили та полину віє запахами стародавнього скіфського степу, фрагмент якого ніби перенесено сюди і збережено для майбутніх поколінь.
Звідси, з вершини Жевахової гори, старе місто видніється вдалині вузькою і кривою, як яничарський ятаган, смугою, що облямовує затоку, і здається міражем. Подорожнього охоплює відчуття нереальності буття. Можна припустити, що після однієї з таких прогулянок народилися відомі бунінські рядки:
Лиман песком от
моря отделен.
Когда садится солнце
за лиманом,
Песок бывает ярко
позлащен.
Он весь в рыбалках.
Белым караваном
Стоят они на грани вод,
на той,
Откуда веет ветром,
океаном.
В лазури неба, ясной
и пустой,
Та грань чернеет
синью вороненой
Из-за косы песчано-золотой.
Після того, що ми побачили і дізналися, здається цілком природним, що саме сюди спрямовували свої кораблі давньогрецькі мореплавці, коли у VІ столітті до нашої ери до північних берегів Чорного моря докотилися хвилі грецької колонізації. Саме тут, у глибині зручної для мореплавання великої затоки, на плато, утворене річками Великий і Малий Куяльник, самою природою було створено умови, які давньогрецькі зодчі вважали оптимальними для розташування міст з точки зору оборони і торговельних інтересів: сприятливий режим вітрів, відповідний рельєф, наявність природних гаваней для стоянки кораблів, родючі землі. Під гавані використовувалися гирла річок Великий і Малий Куяльник, про що свідчать знахідки старовинних якорів на місцях стародавніх суднових стоянок.
Сліди античного поселення археологи виявили і на сусідньому обривистому плоскогір’ї в районі нинішнього Приморського бульвару. Зберігаючи жваві торговельні, культурні та культові зв’язки з Афінами та іншими грецькими полісами, ці поселення, безперечно, зробили великий вплив на розвиток культури споконвічних мешканців краю, але, як і інші колонії греків, які опинилися на шляху войовничих азійських кочівників, були зметені і знищені у ІV столітті нової ери. І все ж традиції античних містобудівників незрозумілим чином проявилися через багато століть при будуванні Одеси. Але це – окрема тема.
