Мабуть, сьогодні в Україні немає родини, в якій би палко не обговорювали вересневої постанови уряду “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення”. І це зрозуміло – в житті українських пенсіонерів якісних змін такого масштабу ще не було. Ми пам’ятаємо, що кожен склад уряду протягом багатьох років брав на себе обов’язки пенсійного забезпечення. Проте тільки теперішній Кабінет Міністрів постійно та послідовно підвищує добробут пенсіонерів. Згадаймо тільки 2004 рік. Він розпочався виплатою пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, тобто перерахованих пенсій, уже збільшених. Наприклад, якщо на 1 січня 2003 року мінімальна пенсійна виплата була 86 грн 90 коп., то на 1 січня 2004 року вона зросла до 102 грн 80 коп. А з 1 серпня надбавку до 30 грн почали одержувати громадяни, чиї пенсії не перевищували прожиткового мінімуму. При цьому розмір мінімальної виплати зріс до 132 грн 80 коп. Будьмо відвертими: після цього мало хто розраховував, що чергове підвищення пенсії відбудеться так само швидко і в таких значних розмірах. Ці кроки уряду цілком логічні: він просто виконує свою програму “Послідовність. Ефективність. Відповідальність”, тим самим доводячи, що кожне нове підвищення виплат – це не “акція з приводу”, а виважений крок, наслідок цілеспрямованої роботи Кабінету Міністрів, економічного зростання в країні.
Отже, починаючи з вересня 2004 року, допомогу одержують 11,4 мільйона пенсіонерів, виплати яким призначено за Законом “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, зокрема 2,1 млн колишніх учителів, 2,4 млн колишніх лікарів, і 2,9 млн сільських мешканців.
Допомогу також будуть одержувати інші категорії українських пенсіонерів: “чорнобильці”, військовики, наукові працівники, журналісти, біженці, діти-інваліди та інваліди з дитинства, діти-сироти, особи, що стали інвалідами внаслідок трудового каліцтва та професійних захворювань.
Властиво, в усіх цих людей сьогодні виникає багато запитань щодо фінансового забезпечення урядової постанови, збереження диференціації в розмірі пенсії, перспектив подальшого її збільшення.
Насамперед зазначимо, що йдеться не про підвищення мінімальної пенсії як такої, а про встановлення щомісячної адресної допомоги громадянам, у яких розмір пенсії з урахуванням надбавок, підвищень, доплат та індексацій не сягає прожиткового мінімуму. Тобто, виплата допомоги не змінює механізму нарахування основного розміру пенсії, який залишається чітко диференційованим залежно від стажу та заробітку. Запровадження адресної державної доплати – тимчасовий захід: поступове наближення основного розміру пенсії до прожиткового мінімуму зніме потребу виплати цієї допомоги. А це означає, що не йдеться про повернення до пенсійної зрівнялівки.
Звертаємо увагу на певні особливості постанови. В ній зокрема визначено, що одержувачам соціальних пенсій, тобто громадянам, які без поважних причин не заробили трудового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, допомога не виплачуватиметься. Ті особи, що мають неповний стаж, необхідний для призначення мінімальної пенсії за віком (20 років для жінок і 25 - для чоловіків) одержать допомогу, розмір якої не перевищує 152 гривень. (З розрахунку: 132 грн 80 коп. мінімальної виплати за станом на 1 серпня плюс 152 грн – одержуємо 284 грн прожиткового мінімуму). Тобто, уряд дотримувався принципу соціальної справедливості, забезпечуючи стандарти життя, визначені Конституцією.
До речі, за своїм статусом адресної державної допомоги “пенсійна” доплата не заважатиме пенсіонерам користуватися житловими субсидіями: розмір допомоги не враховується при визначенні права на них. Це передбачено для того, щоб підвищення рівня пенсійного забезпечення не обернулося фактичною втратою прибутків літніх людей.
Можливість фінансування державної допомоги в декого сьогодні викликає сумніви. Йдеться про 1,1 млрд грн щомісяця, які не були передбачені в держбюджеті на цей рік. Проте, Кабінет Міністрів сьогодні з цілковитою певністю заявляє, що фінансовий аспект питання вже вирішено. Адже динаміка надходжень до Пенсійного фонду України та до держбюджету в 2004 році дозволили сформувати фінансовий ресурс, потрібний для виплати державної адресної допомоги.
На прикладі, зокрема, Пенсійного фонду це має такий вигляд. За вісім місяців 2004 року загальні надходження до фонду застановили 21 млдр грн, що на 37% більше, ніж за аналогічний період минулого року. А планові показники за надходженнями за цей же період забезпечені на понад 112% (значною мірою це сталося за рахунок збільшення виплати заробітної плати установами банків – на 12,2 млрд грн за 8 місяців 2004 року).
Що стосується можливостей держбюджету, то як запевняє перший віце-прем’єр-міністр України Микола Азаров, передбачене урядовою постановою збільшення пенсійних виплат не створить додаткового інфляційного навантаження. Проводячи засідання уряду, на якому ухвалювалася “пенсійна” постанова, Микола Азаров наголосив: “У нас усе вже прораховано та погоджено з Національним банком. Додаткова грошова маса повністю забезпечена товарною масою та послугами. У нас тільки імпорт зріс удвічі за 8 місяців. І валовий внутрішній продукт зріс на 13%”. Для фінансування виплати допомоги використовуватимуться також понадпланові надходження від приватизації: “Ми пішли на таке масштабне підвищення соціальних стандартів, коли стовідсотково переконалися, що зростання економіки, значне покращення надходжень до Пенсійного фонду та збирання податків до бюджету дають нам потрібний фінансовий ресурс. Це виважений, обгрунтований крок у межах програми діяльності уряду, нашої стратегії соціальних пріоритетів”, - відзначив перший віце-прем’єр-міністр.
Таким чином, джерела та механізм фінансування державної допомоги абсолютно прозорі та контрольовані, що просто виключає такі негативні чинники, як, наприклад, невчасна або неповнообсяжна виплата пенсій, а тим більше явище минулих років – заборгованість із виплати пенсій. Державна допомога пенсіонерам – результат не вольового рішення, ухваленого з позицій сьогоденних зацікавлень, а наслідок економічних досягнень українського суспільства.
