(Продовження. Початок на 1-й стор.)
Крім того, твердження “погашено в період роботи уряду В. Ющенка” зовсім не тотожне факту “погашено внаслідок роботи уряду”. Та й механізми, за допомогою яких пізніше було вирішено пенсійну проблему, були створені не лідером “НУ”, а відповідними постановами й указами Президента України. Назвімо тільки деякі з них: 1997 р. – “Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” від 28.02.97 № 187/97. Указ передбачав, що в разі незабезпечення перерахунку збору до Пенсійного фонду одночасно з виданням коштів на заробітну плату, комерційні банки несуть за це відповідальність власними коштами; 1998 р. – “Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обміну відомостей у системі обов’язкового державного пенсійного страхування” від 04.05.98 № 401/98. внаслідок виконання цього указу в 2000 р. завершилося запровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов’язкового пенсійного страхування, що дало змогу збільшити надходження до Пенсійного фонду на 10 - 15% по різних регіонах; Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій” від 31.08.98 № 957/98.
Нагадаємо також, що пік заборгованості по пенсіях припав на березень 1999 року. Тоді держава була винна 1208,5 млн грн. Згодом ця сума почала знижуватися, і на листопад становила 1208,5 млн грн. І ще один цікавий факт – коли до уряду прийшов Віктор Ющенко, заборгованість у перші місяці знову почала зростати. Тільки через півроку її розмір повернувся до показників листопада. Крім того, до призначення Віктора Андрійовича Прем’єр-міністром пенсіонерам повернули майже половину потрібної суми, а теперішній лідер “НУ” лише завершив цей процес. За розробленою раніше схемою, яку підготували задовго до приходу “месії”.
Таке спостерігалося і в погашенні заборгованості по зарплаті. Представники “НУ” приписують панові Ющенку цей “подвиг”. Насправді такі виплати розпочалися до прем’єрства Віктора Андрійовича і не закінчилися з його відставкою. Знову ж таки звернімося до статистики. Вона свідчить про те, що найбільша заборгованість була в серпні 1999-го і становила 7192,3 млн грн. Потім почалося її погашення. А напередодні відставки Віктора Ющенка, у квітні 2001-го, борг держави перед працівниками бюджетної сфери дорівнював 4602 млн грн. І практично основне навантаження в цьому плані лягло на наступний уряд, при цьому ніхто не кричав, подібно до прибічників лідера “Нашої України” про подвиги, люди просто виконували свою роботу.
І ще один нюанс, пов’язаний із так званим зростанням зарплат і пенсій. Ідеологи “НУ”, називаючи гарні цифри, мовчать про те, що воно було забезпечене не реальним збільшенням, а за допомогою інфляційних процесів. При цьому значно обмежувалися соціальні програми (наприклад, скасували пільги офіцерам української армії). Лише після відставки уряду Ющенка зростання зарплат суттєво прискорилося. У 2001 р. реальна середня зарплата зросла на 19,3%, у 2002 – на 18,2%, у 2003 р. – на 15,8%. Отже, ніяких особливих заслуг і тут у Ющенка немає.
Можна було б навести ще багато фактів, які свідчать, що міф створений політтехнологами, які працюють на “Нашу Україну”, про “видатні” успіхи Віктора Ющенка в плані погашення заборгованостей – не більше, ніж гарна вигадка. Насправді ж багато які позитивні процеси були змодельовані задовго до прем’єрства Віктора Андрійовича і закінчені теж не “месією”. Це чудово знає й сам кандидат. Проте для того, щоб здобути владу, він, схоже, повірив у свої подвиги. І, мабуть, давно переплутав, де правда, а де вигадка. Але зараз головне, щоб виборці не помилилися.
