Юрій ЗБІТНЄВ – не новачок у вітчизняній політиці. Свою політичну кар’єру він розпочав у 1990 році, ставши одним із наймолодших депутатів Верховної Ради, у складі опозиційного об’єднання «Народна рада» активно виборював незалежність України. У 2002 році Юрій Збітнєв очолив партію «Нова сила», повернувшись до активного політичного життя. У липні 2004 «Нова сила» висунула свого лідера кандидатом у президенти. Наш кореспондент поставив кілька запитань Юрію Івановичу.
– Чому ви вирішили балотуватися на президентських виборах?
– Моє висунення – це наслідок того, що я як громадянин не можу щиро віддати свій голос за когось із претендентів. У більшості з них я бачу підхід політиків, але не бачу підходу державних діячів. Сьогодні слід думати не лише про тих, кому сорок-п’ятдесят років, треба думати про тих, кому сьогодні два-три роки. Питання ж розвитку держави у сучасному глобалізованому світі практично не розробляється.
– У чому суть цієї стратегії?
– У адекватному реагуванні на виклики часу та у вирішенні найважливіших проблем, які стоять перед нашою країною. Сьогодні і для України зокрема, і для світу загалом найбільш актуальними є дві проблеми – народжуваність та сировинна база. За прогнозами ООН, Всесвітньої організації охорони здоров’я населення України до 2050 року може скоротитися до 15 мільйонів осіб! Тому, коли в основу своєї програми я заклав проблему здоров’я нації, це визначається не лише тим, що я лікар, а насамперед тим, що це – ключова проблема існування України. Здоров’я нації – це всеохопне поняття, яке включає у себе і фізичне здоров’я, і соціально-економічне становище суспільства, а головне – стан його духовності та моралі. І воно сьогодні є катастрофічно поганим.
– За логікою того, що ви говорите, виходить, що проти України ведеться цілеспрямована кампанія...
– Я стверджую, що ведеться кампанія геноциду українського народу. На Заході розроблена теорія “золотого мільярда”, суть якої полягає у забезпеченні добробуту населення країн Заходу, які власне становлять отой “золотий мільярд” коштом решти світу. При цьому, визнаючи брак природних ресурсів у світовому масштабі, ця теорія, окрім іншого, передбачає штучний контроль над чисельністю населення у країнах “третього світу”.
– Чому Україна не намагається боротися з такими тенденціями?
– Нам сьогодні нав’язали індустріальний шлях розвитку України. Індустріальна економіка – це минуле століття, або й навіть позаминуле. Зношеність основних фондів підприємств індустріальної сфери в Україні перевищує 40%, і ми не маємо можливості їх модернізувати. Тобто Україна використовує той індустріальний ресурс, який залишився у спадок від СРСР.
– Вам відомо, що чимало українців працює за кордоном...
– За різними оцінками, від п’яти до семи мільйонів українців сьогодні працюють за кордоном. Зрозуміло, цю проблему не можна вирішити за один день чи один рік. Але робити це треба, і не популістськими обіцянками, а реальними кроками щодо захисту їх прав. Ми повинні укласти угоди з країнами, де працюють українці, для того, щоб наші громадяни підпадали там під захист Міжнародної організації праці, яка гарантуватиме їм достойну оплату праці та усі права на рівні з місцевими жителями. І головне – створювати в Україні нові робочі місця, забезпечувати своїх громадян достойною оплатою, щоб в одних був стимул повертатися, а в інших не було його, щоб виїжджати.
– І останнє питання, як Ви оцінюєте свої шанси на виборах?
– Нам усім сьогодні нав’язують якісь рейтинги і кажуть, що ви маєте вибирати між поганим і ще гіршим. Але це неправильний вибір. Голосувати потрібно не за того, у кого більше шансів, не за того, хто подобається візуально чи гарно говорить. Я переконаний – правильний вибір громадянин робить лише тоді, коли голосує за систему цінностей, яку сповідує той чи інший кандидат, за комплекс ідей та стратегію, яку він пропонує. Тільки такий вибір є вибором свідомого громадянина, вибором зрілої нації.
